Кинджал проти шаблі

– Отут-то наш панич вирвався далеко вперед i наскочив прямо на iхню засiдку!

– Ой!!!

– Не бiйся, дiвко, вiн не з лякливих! От тiльки доки ми на допомогу приспiли, собаки-кримчаки панича серйозно поранили, кольчугу двiчi прострелили, проклятущi…

– Тож допоможiть, зробiть ласку, – додав той, що тримав коней з перев’язом за вуздечку. – Бо самi розумiете: коли панич кров’ю спливе, що ми його матiнцi скажемо?..

– А як давно його поранили? – дiловито поцiкавилася Марта.

– Давненько, – невиразно мовив юнак.

А один з його товаришiв додав:

– Незабаром розвидниться, а на засiдку кримчакiв ми ввечерi нарвалися. Ех, казав же я, що не можна князя залишати без догляду: ще занадто молодий i запальний!..

Досадуючи на допущену помилку, вiн у розпачi стягнув з голови сiру смушкову шапку, мiцно стис ii в кулацi й повторив:

– Ех-х-х, запальний!..

– Кепсько, – пiдiбгала губи тiточка Марта. – Нумо, то чого стоiмо?.. Ворушiться хутчiш! Несiть панича в будинок, а там подивимося, чим йому допомогти можна.

Четверо слуг зняли перев’яз iз коней, узялися за краi й понесли непритомного проводиря в кухню попiвського будинку. Швидко оглянувши тут пораненого, цiлителька поцiкавилася:

– Сподiваюся, стрiл ви не чiпали… чи все-таки намагалися витягнути? – У голосi Марти прозвучала пiдозра.

– Не чiпали, тiточко, навiть оперення не обламали.

– Хвала Боговi, що не чiпали! Тому й живий ще ваш панич дотепер, iнакше б давно вже кров’ю зiйшов…

– Тiточко, а ти можеш його вилiкувати? – iз потаемною надiею запитав один з козакiв.

– Поки не знаю, – Марта зробилася замисленою й зосередженою. – Зроблю все, що необхiдно, тодi й вiдповiм.

– А нам що робити?

– Ви або назад скачiть, або на нiчлiг залишайтеся. За панича не турбуйтеся, вiн у потрiбнi руки потрапив. Не заважайте тiльки. А хочете поговорити, то господаря почекайте. Гаврило не вдома, вiн пiшов треби виконувати…

– Треби?!

– Це подвiр’я – настоятеля церкви Святого Духа панотця Гавриiла. Вiн ще звечора до помираючого вiдправився, тож сьогоднi навряд чи додому повернеться…

Марта подумала, прикинула щось i додала:

– Так-так, не повернеться – адже заутреню служити вже зовсiм незабаром! Отже, панотець Гавриiл, швидше за все, вiд помираючого прямо в церкву пiде, а вже потiм додому навiдаеться, якщо нiяких iнших справ попутно не виникне.

– А можна бiля панича залишитися? Може, наша допомога знадобиться?

– Допомога?..