Кинджал проти шаблі

– А-а-а!!! – зойкнув вершник i тепер уже схопив волосяну петлю, однак кмiтливе дiвча випередило його, щосили вдаривши коня по крутому боку. Жеребець дико заiржав, звився дибки й, не розбираючи дороги, понiсся геть, ледве не скинувши зi спини наiзника. Судячи з розпачливоi лайки останнього, гiлки дерев, що хльостали його по обличчю, заподiювали негiдниковi серйозних неприемностей.

Натомiсть Марисi не пощастило: кримчаки наздогнали ii на самому узлiссi. У повiтрi просвистiв аркан – i з жалiбним зойком пораненоi пташки дiвчина повалилася на землю, запекло намагаючись звiльнитися вiд пут.

Один з вершникiв умить опинився поруч з нею, спритно скрутив, звалив жертву поперек сiдла – i понiсся геть.

– А-а-а!!! – розпачливо заволала попiвна.

– Ря-ту-у-у!.. – голос бранки донiсся вже здалеку.

Нi жива нi мертва вiд переляку, Олександрунька примчала в Рогатин, одразу ж кинулася до свого будинку, що стояв майже на околицi. На ii лементи збiглися люди, потiм жалобно вдарив набатний дзвiн. Люди озброiлися хто чим мiг i кинулися навздогiн кримчакам, але тих уже й слiд прохолов… Хiба ж хто наздожене iхнiх малорослих жвавих жеребчикiв?!

* * *

Олександра прокинулася вiд голосного шуму.

Швидко пiдхопилася з лiжка, накинула, що пiд руку трапилося, вибiгла на ганок i побачила, як просто iз сироi досвiтньоi iмли на подвiр’я випливае невеликий кiнний загiн. Вершникiв було близько дюжини, всi один в один – молодi, ставнi.

– Агов, дiвко! – звернувся козак, що iхав попереду, до Сашуньки.

 – Де тут у вас цiлителька яка-небудь проживае?

– А що сталося? – поцiкавилась тiточка Марта, що вибiгла на подвiр’я слiдом за племiнницею.

– Та панича нашого татарва клята пiдстрелила…

Тут один iз прибулих увiв на подвiр’я за вуздечку двох коней, на перев’язi мiж якими лежав поранений молодий воiн, судячи по заляпаному брудом i закипiлою кров’ю одягу – той самий панич.

– Як же це вiн отак сподобився? – запитала схвильована Олександра, перед внутрiшнiм поглядом якоi миттю спливли картинки щойно баченого кошмару.

– Ми кримчакiв вирiшили поганяти…

– Ви?! Кримчакiв?! – стрепенулася дiвчина.

– Авжеж! Занадто вже розперезалися бузувiри проклятi, просто жах! Хiба не знаеш?..

– Кому i знати, як не iй, – зiтхнула знахарка, але племiнниця перебила ii захопленим вигуком:

– Ой, слава Богу, заступники ви нашi!!! А далi що?..

– Усе було добре, ми наздоганяли, бузувiри тiкали так, що тiльки вiтер у вухах свистiв.

– Ну то?..