Кинджал проти шаблі

– Вiддам, вiддам, не хвилюйся: князiвське слово твердiше вiд крицi, з якоi викувано цей кинджал! Але вiддам лише, коли навчу, як поводитися з ним, не ранiше… Ти не знаеш всiеi сили кинджала! Небезпечна це штука, ох i небезпечна!..

– А якщо в бою кинджал i шабля зiйдуться, хто з них переможе?! – не вгамовувалася попiвна.

– Якщо в бою, то шабля, хоча…

– Хоча що?

– Врахуй, ластiвко моя, що кинджал – зброя таемна, тому… дивлячись який бiй буде! Кинджал метнеш – ворога враз уб’еш. От якщо тiльки вiдбити кинджал у кидку, тодi…

– А можна вiдбити?

– Можна й не встигнути вiдбити.

Тодi, якщо кинджал умiлою рукою кинутий, – тодi вiд нього вiрна смерть!

– Ну, саме отака зброя менi й потрiбна!

– Зрозумiло, моя ластiвко, зрозумiло.

Нi батько Гаврило, анi тiточка Марта не зрадiли рiшенню Вишневецького навчити дружину володiти зброею, але суперечити не насмiлилися. Через два мiсяцi заповiтний кинджальчик остаточно перейшов у повну власнiсть попiвни, вiд чого вона впала у бурхливий захват, а iншi домочадцi – у мовчазне невдоволення…

* * *

У жовтнi погода вкотре за той рiк зiпсувалася.

Спочатку в повiтрi кружляли самотнi снiжинки, потiм пiвнiчний вiтер пригнав довгi череди пухких бруднувато-сiрих хмар – i почався нескiнченний снiгопад. Вiтер здiймав снiг, що випав напередоднi, й пожухле опале листя, стрiмко кружляв над землею й розкидав пригорщами на всi боки. Вранiшнiй iнiй, тоненький та iскристий, вкривав оголенi гiлки дерев, кущiв, стiни похмурих будинкiв.

На початку жовтня Сашунька народила здорового величенького хлопчика з рудим чубчиком i неодмiнною родимкою на правому плечику. Родимка була дивноi форми й найбiльше нагадувала… тонку вигнуту шаблю!

Знахарка Марта, що приймала пологи, оглянула немовля й лишилася задоволеною:

– Козаком буде, як я й казала! А родимка яка, родимка наша родова – а?! Ото великий воiн буде, ой великий! Рiднiй землi на славу, ворогам лютим на загибель. Пишайся синочком таким, Олександрунько!

Щаслива, хоча й виснажена пологами попiвна розпливлася в радiснiй посмiшцi.

Немовля охрестили в церквi Святого Духа 8 листопада 1517 року й нарекли на честь святого заступника цього дня – Дмитром. Негайно ж слiдом за цiею радiсною подiею до Івана Вишневецького примчав на змиленому огирi гонець iз родового замку й привiз листа вiд матерi – княгинi Тетяни: вона повiдомляла, що серйозно занедужала й хоче якнайшвидше побачитися з сином.