Кинджал проти шаблі

– А послали б вiрних людей довiдатися, що там, у Рогатинi, вiдбуваеться…

– Ще чого, стану я за власним сином шпигувати!..

– А якщо я дiзнатися спробую? – обережно запропонував Олiзар.

– А чом би й нi?! Спробуйте…

Втiм, у голосi староi княгинi вiдчувалася безнадiйнiсть. На цьому Семен попрощався, вийшов у вiдведенi йому покоi, а потрапивши туди, насамперед велiв покликати до себе повiрника у найтемнiших справах – Прохора, за надiйнiсть i готовнiсть у будь-який час стелитися хазяiновi пiд ноги прозваного Копилом[2 - Копил – дерев’яна пiдошва, що вшивалася в чобiт у добу Середньовiччя, згодом – чоботярська колодка.

]. З ним мав пiвгодинну таемну нараду, пiсля чого вiдпустив слугу, сам же повалився на широку лаву, розтерзаний найпохмурiшими передчуттями.

Копил повернувся вже глибоко вночi.

– Ну, що тобi вдалося дiзнатися?

За час вiдсутностi слуги Олiзар не заплющив очей. Було видно, як сильно вiн стомився вiд очiкування найменшоi звiстки.

– Дiзнався, хазяiне, вивiдав усе, що тiльки можна було вивiдати!

– Ну що?.

.

– Кепськi справи.

– Тобто?!

– Дружину там, у Рогатинi, молодий князь Іван Михайлович мае.

– Що-о-о?!

– А що чуете: справжню законну дружину! У неi, до того ж, ще й немовля вiд князя народилося. Хлопчик…

– Ти що верзеш, мерзотнику! Коли ж вiн устиг?..

Розгнiваний Олiзар схопив слугу за комiр сорочки й притягнув до себе, але Прохор напiвпридушеним голосом просипiв:

– Говорю, як на сповiдi!.. Та й навiщо менi брехати?! Що я, зовсiм з глузду з’iхав, щоб на самого князя Вишневецького наклеп зводити?.

.

Насилу опанувавши себе, Семен вiдпустив вiрного слугу, впав на лаву й простогнав:

– І звiдки, скажи менi, цi баби проклятущi беруться?! Вiчно пiдлiзуть пiд найзавиднiших наречених, усi плани поплутають…

Слуга розсудливо промовчав, чекаючи, коли хазяiн заговорить знову. І той спитав:

– А чого ж його власна мати про таке нi сном, нi духом?..

– Минулоi осенi татарва клята князя пiдстрелила, його довезли куди найближче – просто в Рогатин тобто.

Там його мiсцева знахарка лiкувала… А слуги побоялися матерi-княгинi розповiсти про таку справу: вiдомо, що стара норов крутий мае!

– Ну, а згодом?

– А потiм уже сам князь заборонив iм патякати про все це: адже доки вiн у Рогатинi вiдлежувався та вiд важкоi рани одужував, то закохався, а потiм уже й оженився.

– А ти як же довiдався про всю цю справу?

– Та як, як!..