Кинджал проти шаблі

Коли ж Олiзар почав виявляти ознаки нетерпiння, поставив найменш очiкуване запитання:

– А що, якби на вiльне мiсто Рогатин зненацька кримчаки напали?..

– Ну, напали б, i?..

– І з-помiж iнших убили б або забрали в полон цю саму новоявлену княгиню – а?!

– Та-а-ак!..

Крекчучи, Семен дрiбненькими кроками наблизився до слуги й, зазираючи йому просто в очi, зашепотiв:

– Непогано… Непогано було б, якби не в полон по гнали, а вiдразу ж на мiсцi повбивали… Бо Іван за живою коханкою, мабуть, навздогiн кинеться! Отже, нехай краще на мiсцi приб’ють обох.

– Можна й на мiсцi, – погодився Прохор. – Ну, пiдстрелили… Бувае ж, хiба нi?

– Бувае, ще й як бувае, – погодився зi слугою хазяiн. – Тодi моiй Настусi шлях пiд вiнець iз князем Вишневецьким миттю вiдкрився б.

– Завжди радий прислужитися своему пановi! – хитро посмiхнувся Копил.

– Облиш радiти! Ти насамперед скажи, як нам з бусурманами знестися й домовитися?! За якихось два днi…

– Не переймайтеся такими дрiбницями, ваша милосте! Ви стiльки разiв громили загони кримчакiв, що вiдбитоi у них зброi…

– От-от: громив!

На обличчi Олiзара був написаний непiдробний розпач, коли вiн продовжив розвивати свою думку:

– Чого доброго, як довiдаеться татарва клята, хто по слуги вiд них просить, то й не захоче жодноi справи мати з моiми посланцями! А у нас часу обмаль…

– Нiхто нiчого не довiдаеться й не запiдозрить, не турбуйтеся!

– Як це не довiдаеться?! Як, тобто, не запiдозрить?! – сторопiв Семен.

– Та отак! – смиренно мовив Прохор, вiдразу припав вустами до хазяйського вуха й щось швидко зашепотiв. По мiрi розумiння почутого вираз обличчя Олiзара змiнився спочатку на спокiйний, а потiм i на досить задоволений. Старий вiдсторонився вiд слуги, розправив плечi, ляснув його по спинi й вигукнув радiсно:

– Ну, Копил, ну, хитрун!.. Ну й надумав же ти, чесне слово!..

– Завжди радий прислужитися вашiй милостi!

– Так-так… А як же ми довiдаемося, де саме в Рогатинi живе новоявлена князiвська дружина?!

– Та простiше простого: простежимо, куди гонець Вишневецького поiхав.

– А ти, часом, не додумався наказати комусь iз…

– Наказав, зрозумiло, – пiдтвердив Прохор. – Ще не знаючи навiщо, але наказав простежити за гiнцем, не привертаючи до себе зайвоi уваги. Тому до моменту нападу на Рогатин буде вiдомо, на який саме будинок напасти.