Кинджал проти шаблі

Татари не попередили полонених про це заздалегiдь i тепер вiдкрито насмiхалися над нещасними, жестами зображуючи, як тi зачерпують долонями воду, п’ють i з огидою спльовують. Однак веселощi тривали недовго: не давши бранцям як слiд обсохнути, татари погнали iх далi.

Ще через кiлька днiв дiйшли до невеликого мiстечка.

– От i Перекоп… – простогнав хтось. Вилицюватий татарин, що очолював колону, наполегливо постукав у ворота. Огрядний i надзвичайно поважний на вигляд чоловiк у величезнiй, дивного вигляду шапцi, що являла собою намотанi на голову скрученi рушники, вийшов у супроводi стражникiв, щось скомандував, вказуючи на колону бранцiв, i повiльно зник у вiдкритих дверях.

Вперше за час, проведений у полонi, стражники розвели жiнок i чоловiкiв на рiзнi боки. Ридання й лемент супроводжувалися свистом бичiв i страдницьким голосiнням бранцiв.

Потiм з юрби чоловiкiв вiдiбрали найдужчих, iз жiнок – найкрасивiших. Нiкого бiльше не били, просто окремi групи погнали, немов овець, у рiзнi боки.

Тих, кого не вiдiбрали нiкуди, загнали у дивну присадкувату дощану споруду з очеретяним дахом.

Коли черга дiйшла до Настусi, татарин, який стояв поруч iз нею, щось швидко забелькотав, замахав руками, але пан з намотаним на голову рушником тiльки вiдiпхнув його убiк i заперечно покрутив головою.

– Бакшиш, ефендi[6 - У даному разi: «Заплати, пане!»]! – кричав степовик, але нiхто не звертав уваги на його претензii. Бiльше того, стражники подивилися на нього доволi загрозливо.

Тодi татарин штовхнув бранку настiльки грубо, що вона впала на дорогу, повiльно витягнув iз пiхов ятаган, схилився над жертвою… Настуся приготувалася негайно зустрiти смерть, але кримчак чомусь передумав, iз шумом видихнув повiтря крiзь стиснутi зуби i пiшов геть, невдоволено бурмочучи щось пiд нiс.

Зв’язана молода жiнка й далi лежала в курявi, не маючи сил пiднятися, ба навiть просто скрикнути. Ворота закрилися, кочовики забралися геть, стражники не звертали на неi найменшоi уваги.

Настуся зрозумiла: ii просто залишили вмирати. Ну що ж… отже, ii душа незабаром полетить на небеса, тодi припиняться всi ii муки! От i нехай, от i добре…

Жага життя остаточно полишила стражницю.

Сонце нещадно припiкало спину й потилицю, але це викликало всього лише слабеньку досаду, не бiльше. Настуся покiрно чекала скорого кiнця.

Нарештi свiдомiсть покинула ii…

І тут ворота вiдчинилися: прибула наступна партiя бранцiв.