Пустоцвiт

* * *

Отак, доволi буденно, в життi хутiрського пiдлiтка Кирилка закiнчився чорний перiод убогостi й незаможностi, замiсть нього почалася смуга сходження до неймовiрного багатства й голосноi слави…

Глава 3

Ця страшна таемниця!..

Олександро-Невсъка лавра й ii околицi поблизу Санкт-Петербурга, грудень 1742 року

Йому потрiбно було поквапитись: отець Феодор вiдривати вiд справ по дрiбницях не стане! Отже, сталося щось серйозне. Дуже серйозне…

Григорiй визирнув з вiконця легкоi кибитки.

Хоча обличчя одразу обпалило крижаним вiтром, вiн не сховався назад, а прикриваючись рукою, крикнув якнайгучнiше:

– Тихоне, агов, Тихоне, чи не можна швидше?! Чого це ми плентаемося, немов дохлi мухи?! Вiвса ти коневi не насипав, чи що, шельмо?..

– Куди вже швидше?! Нiч, мiсяць за хмари сховаеться – нiчого не буде видно.

– А куди дивитися?! Дорога прямо через лiс прорубана, нiкуди не звертае. Їдь прямо, i край!

– Ех-х-х!..

Слуга не ризикнув бiльше сперечатися з паном, а тiльки шмагнув батогом коня.

Той ображено заiржав: мовляв, i без того тягну, навiщо мене бити?! Тiльки тодi Григорiй повернувся на мiсце й заходився щосили розтирати обмороженi щоки. Мужиковi добре, його обличчя вiд вiтру борода захищае. А от панам належить гладко виголеними ходити вiдповiдно до моди, заведеноi ще покiйним государем Петром Олексiйовичем. Пiдеш врозрiз iз модою – оконфузится.

Хоча при тутешньому клiматi безбородим iнодi доводиться ой як несолодко! Та й взагалi, змерз вiн щось…

І все ж таки, навiщо його покликав отець Феодор?.

.

* * *

Повернутися з-за кордону Григорiй мав ще тиждень тому, однак у дорозi через пургу надовго застряг у якийсь безвiснiй, Богом позабутiй дiрi. Вимушене неробство стомило його гiрше, нiж найважча фiзична робота. Дiставшись нарештi до своеi маленькоi кiмнатки на територii Академii, Григорiй заходився розпаковувати речi, найбiльше мрiючи роздягнутися й завалитися спати, тому що завтра з самого ранку збирався вiдвiдати родину: дуже вже нудьгував по доньках! Та й подарунки закордоннi iм треба було вiддати, а дружинi – пiднакопиченi грошики.

А ще днi через три планував зробити собi приемнiсть, якоi мимовiльно був позбавлений у дорозi: повернутися назад в Академiю й засiсти за дослiдження…

Зненацька у дверi постукали.

– Хто там? – запитав Григорiй не занадто люб'язно.

– Пане, ви тут?.. – донiсся з коридору невпевнений голос Тихона.