Пустоцвiт

Опинившись за кордоном, бiльшiсть молодих людей до другого року навчання або спивалися, або сяк-так животiли. Цього нiяк не можна було сказати про безрiдного сирiтку з Олександро-Невськоi лаври: до третього року навчання вiн одягався у кращих кравцiв, вiдвiдував «моднi збори» i салони, де незмiнно опинявся в центрi загальноi уваги. До того ж про нього говорили як про вiдчайдушного дуелянта…

Саме у Теплова завжди можна було запозичити в борг пристойну суму, купити недорого унiверситетську роботу на будь-яку тему й одержати рекомендацii, як вийти iз найскладнiшоi ситуацii, – не задурно, звичайно ж… але головне, що рекомендацii були найдiевiшими! До Теплова зверталися всi кому нi лiньки.

Навiть унiверситетськi куратори, програвшись у карти, позичали у Григорiя пару-трiйку срiбних монет.

Загалом, за кордоном вiн часу не гаяв: залишав Санкт-Петербург практично жебраком, у постолах, лляних штанятах i довгiй полотнянiй сорочцi з жалюгiдною торбинкою за плечима, а повернувся до столицi iз чотирма скринями, в однiй з яких були речi, у трьох iнших – книги й iнструменти.

Причому це була лише мала частина нажитого майна: решту доправили пiзнiше морем – разом з родиною, якою вiн також устиг обзавестися.

Багато хто захоплювався Тепловим, деякi заздрили, а дехто називав крiзь зуби жадiбним авантюристом. Втiм, думка жалюгiдних невдах мало хвилювала Григорiя. Для близьких вiн незмiнно залишався турботливим люблячим батьком, названим сином i племiнником: безумно любив доньок, поважав дружину, посилав подарунки для Гафii й отця Феодора, був з ними м'яким, незмiнно уважним, готовим задовольнити будь-яке прохання.

А iнодi, немов у далекому дитинствi, мiг навiть зненацька ткнутися в плече Гафii й заридати, згадуючи перенесенi поза монастирем поневiряння, безсоннi ночi, незаслуженi прискiпування вчителiв, глузування бiльш заможних вихованцiв.

Зi старим же ченцем, якого потай вважав своiм батьком, дiлився всiма секретами (навiть незначними), хизувався перемогами й тихенько нашiптував про ганебнi поразки – хоча останнiх було не так уже багато. Отець Феодор терпляче вислуховував Григорiя, щоб потiм «по кiсточках» розiбрати правильнiсть ухвалених рiшень…

* * *

В Олександро-Невську лавру домчали вже над ранок, у зимову пору року невiддiлимий вiд ночi.