Пустоцвiт

Горе яке: ii ненаглядний Гришунька зовсiм розхворiвся…

На четвертий день вiн отямився й насамперед промимрив:

– Тiточко Гафiе, як там отець Феодор?! Сподiваюся, йому краще?..

– Що ти, Гришунько, що ти! – куховарка аж перехрестилася. – Отець Феодор помер у тебе на руках. Чи забув, еге ж?..

Григорiй повалився на лiжко. Ну так, так… Помер старий чернець! Пiшов назавжди!..

– Гришуню!..

Теплов подивився на зiгнуту над ним жiнку. Тiльки зараз побачив, як постарiла Гафiя, як потьмянiли ii колись прекраснi очi, опустилися куточки губ, побiлiли русявi коси, згорбилася фiгура.

І Григорiю раптом нестерпно закортiло повернутися назад у дитинство, знов стати маленьким, обiйняти рученятами тiтотчину шию, вдихнути аромат ромашки й м'яти, що йшов вiд ii волосся. І, звiсно ж – смiятися вiд веселих розповiдей отця Феодора!

Яким усе тодi було легким i простим!..

Вiн знов знепритомнiв.

* * *

– Як почуваеться пан Теплов?

– Йому вже краще. Ще пару днiв i…

– Ти гарантуеш?

– На все воля Божа!.

.

– То що ж менi переказати пановi Розуму?

– Перекажiть, що я зроблю все можливе.

– А неможливе?..

– І навiть дещо неможливе.

– Дивись же, каналiя! Лiкуй Теплова скорiше, бо пан Розум утомився чекати. Теплов потрiбен йому для державноi справи великоi ваги.

– Слухаюся, пане. Буде виконано.

Дверi ляснули, i вже iззовнi долинуло:

– А iз собою я вiзьму цього дурбелика… Як там його звати?!

– Тихоном.

– Ага! Нехай усе пiдтвердить самому пановi Розуму! Особисто!

Потiм голоси забубонiли нерозбiрливо, поступово вiддаляючись.

Григорiй повернув голову в напрямку дверей i зустрiвся поглядом з Гафiею.

– Тiточко, хто це в нас?

– Це, Гришунько, лейб-медик самоi Єлизавети Петрiвни прибув лiкувати тебе, а з ним посланець вiд пана Олексiя Розума. Гонець зараз до Санкт-Петербурга збираеться й слугу твого забрати iз собою хоче, як свiдка своеi правдивостi. Оскiльки дуже на тебе в палацi чекають!.

.

Так-так, от воно: перш нiж хвороба пiдiм'яла його, Григорiй читав позабуте послання з палацу. Здаеться, воно дiйсно було вiд фаворита Єлизавети Петрiвни…

І ще: в останнi своi хвилини отець Феодор говорив щось про блискучi перспективи свого вихованця… А вiн ще подумав, що марення старця починають збуватися…

Невже?!

– Тiточко Гафiе, пам'ятаеться, перед смертю отець Феодор говорив про мое справжне походження.

Куховарка мовчки кивнула.