Пустоцвiт

Не бувае!!!

Але… запрошення в палац?! Он же воно, у кишенi камзола лежить…

Виходить, вiн тепер може досягти будь-яких висот?! Знатне походження… Його свiтлiсть Григорiй Теплов… Його… високiсть… величнiсть…

Усе закрутилося перед очима…

Втiм, маячня все це!!! Як вiн доведе свое знатне походження?! І головне, дотепер же нiчого неясно… Мiсiя, за словами отця Феодора, була секретною! Якi слiди вiд неi залишилися, де iх шукати?!

Господи, Господи!..

Поруч пролунав стогiн. Григорiй здригнувся i з надiею подивився на згасаючого старця.

Хворий щосили напружився, простягнув руку до образiв у покутi, прохрипiв щось на кшталт:

– Та-а-ам… Про-о-о… Та-а-ам!..

Але в цю мить душа покинула колись сильне й гарне, а нинi висохле вiд хвороби тiло отця Феодора. Тепер на ложi перед Тепловим лежав усього лише мертвий старий, що на кiлька секунд навiть видався йому чужим i зовсiм незнайомим.

– Агов, хто-небудь! Допоможiть!!! – щосили крикнув Григорiй. Вiн очiкував, що сюди негайно вбiжить послушник, вигнаний перед початком розмови.

Принаймнi, Тихiн…

Однак замiсть нього на лемент у кiмнату вихором влетiла… Гафiя! Насамперед подивившись на отця Феодора, вона рвучко перехрестилася, потiм кинулася до шафи iз книгами, щось дiстала звiдти й швидко загорнула у зiрвану iз плечей шаль.

– Тiточко Гафiе!.. – тiльки й змiг вимовити Теплов, щиро здивований побаченим. Як пояснити дивне поводження жiнки, яку вiн, здавалося б, знав як облуплену?! Як можна брати щось iз кiмнати, у якiй тiльки-но помер не хтось, а отець Феодор?!

Та куховарка швидко озирнулася на Григорiя, приклала палець до губ, прошипiла: «Тс-с-с!.

.», кинулася в покуття, витягла щось iз-за найбiльшоi iкони. При цьому, однак, зачепила лампадку, що ледь не потухла, й обварила розпеченим маслом руку.

– Тiточко Гафiе… – промимрив ще бiльш розгублений Теплов. Жiнка скривилася вiд болю, однак лише мовчки махнула рукою. Григорiй пiдвiвся, зробив кiлька крокiв до куховарки, але, не втримавшись на ногах, звалився на пiдлогу, немов дiставши удар пiд колiна.

– Нi-i-i!!! – тiльки й зумiв викрикнути Григорiй, головою вперед провалюючись у скажений чорний вир. Перелякане голосiння Гафii: «Ах ти ж, Господи! Та у нього жар!..» – потонуло у колокольно-мiдному гудiннi.

* * *

Гарячка мучила Теплова три днi. Вiн метався, марив, викрикував щось нерозбiрливе про титул, про дворянство, про рабський стан душi… Гафiя нi на крок не вiдходила вiд «бiдолашного дитятка».