Пустоцвiт

І поки Григорiй повiльно розгойдувався взад-уперед, щосили стиснувши долонями скронi, в яких пульсував оскаженiлий вир кровi, старий чернець констатував:

– Ну от, мiй хлопчику, тепер ти знаеш таемницю свого походження, а маючи у своему розпорядженнi докази, незабаром зможеш пiдтвердити його. Тодi досягнеш усього, чого забажаеш! Захочеш у колегiю потрапити – потрапиш! Якщо серцю твоему милiша наука… Що ж, станеш знаменитим вченим… та хоч Академiею наук управлятимеш!.. Ну, а якщо все ж таки захочеш сенатором зробитися – будеш у сенатi засiдати з iншими панами! Я все це бачив…

– Де бачив?! Як?! – здивувався Теплов.

– Видiння менi було, Гришутко, видiння…

Погляд отця Феодора помутнiв, вiн повiльно повернув обличчя до стiни.

– То де ж цi самi докази, про якi… – почав Григорiй, однак старець простогнав:

– Облиш, дай-но передихнути. Зле менi, ой, зле!..

Теплов якийсь час сидiв нерухомо, потiм заходився шукати по кишенях модного камзола. Пiд час перебування за кордоном вiн натрапив на якусь стародавню монету (за всiма ознаками iспанську).

Знаючи, що колишнiй його вихователь радiе подiбним речам, Григорiй прихопив монету в подарунок отцевi Феодору. Тепер був саме час вiдволiкти хворого вiд важких думок.

Однак замiсть монети намацав якийсь пакет. Обережно дiстав, оглянув. От горе! Це була записка iз Санкт-Петербурга, iз самого царського палацу, також передана йому Тихоном у купi запiзнiлоi пошти. Григорiй був настiльки поглинений думками про прохання отця Феодора термiново приiхати в лавру, що зовсiм забув про палацове послання… хоч i збирався прочитати папiр по дорозi.

Зламавши воскову печатку, вiн заглибився в читання. Це було запрошення на аудiенцiю до Олексiя Розума – фаворита Єлизавети Петрiвни. Пiсля офiцiйного повiдомлення (втiм, безнадiйно простроченого) йшла приписка, зроблена, мабуть, рукою самого пана Розума, яка повiдомляла, що iм варто невiдкладно зустрiтися у надзвичайно важливiй справi.

Теплов повiльно склав папiр i настiльки ж повiльно сховав у кишеню камзола.

Ну от, схоже, пророцтва отця Феодора вже починають збуватися: його запрошують на аудiенцiю до Санкт-Петербурга…

А втiм…

Втiм, усе це маячня! Таемниця народження… Вiн – польський дворянин… та до того ж ледве не королiвських кровей!..

Нi, не може бути. Не може – тому що так не бувае…

Розмова зовсiм вибила Теплова з колii. Вiн навiть i мрiяти про щось подiбне не мiг… Бiльше того – не насмiлювався!!!

Нi, таких див у життi не бувае.