Пустоцвiт

Вiдбивати уклони отрок припинив, однак з колiн не пiдвiвся, а завмер у безглуздiй позi, ледь повернувши голову й чи то прислухаючись, чи то непомiтно придивляючись до роззолоченого пана.

Олексiй настiльки був шокований незвичайним поводженням Кирилка, що не одразу зметикував подати прислузi знак вiдiйти, а усмiхненому до вух вiзниковi – забиратися разом з каретою геть. Коли ж перед входом у Зимовий палац залишилися тiльки обер-егермейстер, ад'юнкт i хлопчина, Розум з надiею звернувся до Теплова:

– Як ти вважаеш, Григорiю, що ж нам тепер робити? Ситуацiя, будемо вiдвертими, неординарна: мiй братик далеко не пiде, якщо перед кожним на колiна падатиме.

А тому рiшення…

– Олексiю Григоровичу, я готовий хоч зараз супроводити вашого брата до Олександро-Невськоi лаври, – мовив Теплов спокiйно й додав: – Говорив же, що хоч у дорогу не збирався, так поiхати все ж таки доведеться…

«Та вiн мае рацiю! І як я сам не здогадався?!» – роздратовано подумав обер-егермейстер, мiряючи Теплова уважним поглядом з голови до п'ят.

Розумний, ач який розумний! І навiть угадуе подii. Треба буде видати Теплову зайвий десяток рубликiв за кмiтливiсть.

Але ж справдi, пiдлiток нiяк не мiг упiзнати в блискучому вельможi свого старшого брата, якого зовсiм i не пам'ятав… аж нiяк не мiг пам'ятати! Адже коли Олексiй зник з рiдного дому, Кирилку було всього лише два роки. Допоки родина злидарювала, вiн весь цей час солодко пив, смачно iв, м'яко спав бiля нiг своеi любоi «панночки»… Нерозумно було розраховувати, що прибувши до Санкт-Петербурга, Кирилко миттево освоiться!

Обер-егермейстер з нiжнiстю i водночас iз жалiстю подивився на розпростертого в пилюцi брата й подумав, що був невиправдано вибагливим до Кирилка, налякавши i без того зашуганого хутiрського хлопчиська.

Та й прислузi показувати його не слiд би. Тепер почнуть теревенити… І хто ж стане пiсля отакого конфузу сприймати бiдолашного пастушка знатним паном?!

Отже, вирiшено: перш нiж представляти брата при дворi, його варто перетворити з холопа на пана.

І довiрити цю непросту справу Григорiю Теплову, мабуть, дiйсно можна… От навiть мiсце вiн назвав пiдходяще: не Санкт-Петербург i не Царське Село, як планував обер-егермейстер, а Олександро-Невська лавра! Тiльки у святiй обителi братик заспокоiться й пiд чуйним керiвництвом ад'юнкта почне потихесеньку вливатися в нове для нього життя.