Пустоцвiт

Як i передбачав Теплов, урочиста атмосфера лаври одразу заспокоiла й мобiлiзувала Кирилка. Юнак з великим задоволенням молився, спiвав у церковному хорi й виконував усi завдання монаха-куратора. Незрозумiло, звiдки в його худому тiлi бралося стiльки енергii: вiн граючи колов дрова, просапував капустянi грядки, виконував багато такоi роботи, що ii iнший послушник просто не в змозi був зробити за один день! Григорiй щиро радiв за хлопця: якщо в нього не вийде стати царедворцем, то принаймнi вiдданий вiрi чернець iз нього точно вийде… а можливо, згодом навiть вiдмiнний архiмандрит! Такий у монастирi не стане ледарювати, бiльше того – особистим прикладом змусить працювати всю братiю на славу Божу!

* * *

Минуло три мiсяцi.

Попри вбогий монастирський рацiон, юнак пiдрiс, змiцнiв, роздався у плечах – загалом, виглядав набагато крупнiшим i мiцнiшим вiд своiх однолiткiв. Пiд сорочкою вигравали вiдмiннi м'язи. Над верхньою губою й на пiдборiддi пробивався свiтлий пушок. Фiзична праця й молитви змiнили пiдлiтка на краще. Навiть хода його стала впевненiшою.

Кирилко вже не лякався ошатно вдягнених спiврозмовникiв, смiливо дивився в очi кожному. Юнак встиг потоваришувати з дяком, iз задоволенням освоював начатки грецькоi й латини, годинами просиджував у монастирськiй бiблiотецi.

Григорiю подобалися змiни, що вiдбулися з вихованцем. Теплов навчав хлопця всьому, що колись засвоiв вiд отця Феодора: математицi, фiлософii, мистецтву самооборони.

Вже до кiнця четвертого мiсяця перебування в лаврi юнак абияк розумiв нiмецьку, розв'язував найпростiшi завдання, обстоював свою думку у фiлософських диспутах i доволi вправно фехтував на кийках.

Григорiй розписав для нього подальший курс занять i почав дедалi частiше вiдлучатися до Санкт-Петербурга. Вiн зрозумiв, що експеримент удався: перший крок у перетвореннi хуторянина в царедворця (або, в крайньому разi, в архiмандрита) зроблено, потенцiал у Кирилка справдi достойний.

Тепер необхiдно пiдготувати грунт для наступних крокiв… а заразом i про себе подбати! Теплов дедалi частiше вертався в думках до заповiтноi мрii, у якiй iнколи навiть боявся зiзнатися собi самому – до керiвництва Академiею!

Тому по завершеннi четвертого мiсяця перебування Кирилка в Олександро-Невськiй лаврi вiн вiдправився до столицi й випросив аудiенцiю в обер-егермейстера.