Пустоцвiт

Олексiй Григорович вiдгукнувся миттю, жадiбно вислухав останнi новини про досягнення молодшого братика й одразу ж погодився iз пропозицiею Теплова вiдправитися в подорож по Європi, щоб ознайомитися з тамтешнiми унiверситетами, набратися необхiдного досвiду й органiзувати належним чином роботу в Петербурзькiй академii наук…

Ідею з ентузiазмом пiдтримала государиня iмператриця Єлизавета Петрiвна, з радiстю благословивши свого фаворита i його помiчника на таку славетну мiсiю.

Олександро-Невсъка лавра поблизу Санкт-Петербурга, осiнь 1743 року

Кирилко колов дрова й акуратно складав iх у стос.

Могутне юне тiло при кожному русi грало вiдмiнними м'язами. Настрiй був прекрасний. Учора сам архiмандрит Феодосiй запросив його до себе в келiю, де повiдомив, що радiе виявленiй юнаком старанностi… а заразом запропонував залишитися в лаврi послушником. Вiд захвату Кирилко ледь не виявив негайноi згоди: ще б пак, хоч монастирське життя й було по-своему непростим, зате обiцяло повну певнiсть становища, гарантувало iжу, дах над головою й шанобливе ставлення мирян!!!

І все ж таки якийсь внутрiшнiй голос зупинив Кирилка.

Вiн чомусь згадав матiнку, сестер, брата Олексiя i, опустивши очi, смиренно прошепотiв:

– Я подумаю.

Архiмандрит щосили намагався не показати, наскiльки засмучений отакою стриманою вiдповiддю – попри вогник ентузiазму, що затанцював в очах юнака. Тож не сказавши бiльше анi слова, отець настоятель вiдпустив Кирилка одним помахом руки. По тому ж зайнявся звичною справою – полум'яною молитвою.

Архiмандрит нездужав. Вiн був не такий уже i старий, та останнiм часом почастiшали напади рiзних хвороб. Доки був живий отець Феодор, той готував пастиревi дивноi сили трав'янi вiдвари – i нiяка хвороба не турбувала настоятеля довгi роки. Тепер же немiч надолужувала свое, мучачи тлiнне тiло. Тому архiмандрит усе частiше думав про спадкоемця.

Тим часом, у лаврi не залишилося людей, на яких можна було беззастережно спертися й передати iм пiклування над монастирською братiею.

Вiд дня приiзду в лавру Кирила архiмандрит спостерiгав за юнаком i незмiнно переконувався, що кращого кандидата на роль спадкоемця не знайти. Отроковi мав виповнитися шiстнадцятий рiк, вiн цiлком мiг стати послушником – а вже тодi архiмандрит спробуе виростити з нього прекрасного настоятеля Олександро-Невськоi лаври…

* * *

Найбiльше у свiтi Теплов мрiяв про керiвництво Академiею наук. Щоправда, реалiзувати цю мрiю не видавалося можливим.