Пустоцвiт

«Ярмарок наречених»… А-а-а!

Бестужев-Рюмiн подумки похвалив себе: що ж, вiн уже вибрав наречену «чортенятку» (так вiн подумки називав Великого князя Петра Федоровича, у недалекому минулому – Карла-Петера-Ульрiха Голштин-Готторпського), навiть заставу одержати встиг! Марiанна – дивовижна партiя для майбутнього росiйського iмператора, заразом даний шлюб обiцяв непоганi баришi вiд «вдячних сватiв» самому Бестужеву-Рюмiну.

Не враховуючи ще й можливостi здiйснити деякi iншi плани…

– Олексiю Петровичу, нумо доповiдай менi, як поводився Петрушенька весь цей тиждень? – не вiдриваючись вiд портретiв, промурмотiла Єлизавета Петрiвна.

Питання опустило Бестужева-Рюмiна з небесноi височини позахмарних мрiй на грiшну землю. Вiн одразу завозився, нервово перебираючи в руках складенi акуратною пачкою документи.

– Я з нетерпiнням чекаю на твою доповiдь, люб'язний! Що там значиться за моiм дорогоцiнним племiнничком? – мовила Єлизавета Петрiвна вже дещо роздратовано.

– Нiчого особливого, Ваша Імператорська Величнiсть, нiчого особливого.

Можна сказати, все як зазвичай. Пiд час церковноi служби цесаревич гримасував, корчив морди, передражнював княгиню Волконську. За снiданком волiв розпекти в найнепристойнiших виразах лакея Івашку. До речi, записано зi слiв лакея… Пiд час прийому французького посланця Шетардi позiхав, розгойдувався на стiльцi й всiм своiм виглядом демонстрував байдужнiсть до доленосних для Росiйськоi iмперii рiшень… А на прийомi у графа…

– Ну годi, далi не цiкаво, – утомлено мовила iмператриця.

– Нi-нi, матiнко, ви послухайте, послухайте далi!.. Пiд час маскараду цесаревич вирiшив улаштувати феерверк, чим завдав непоправноi шкоди здоров'ю шевалье…

– Негайно замовкни, не бажаю бiльше слухати твоi ябеди! – роздратовано вигукнула iмператриця. – Ти, Олексiю Петровичу, знай свое мiсце! Усе в тобi добре, тiльки от не вмiеш ти вчасно зупинитися.

На хвилину обидва замовкли. Переконавшись, що канцлер засвоiв урок, Їi Імператорська Величнiсть колишнiм ласкавим тоном продовжила:

– Я тутечки подумала от про що: вирiс наш Петрушенька, тож потрiбно його оженити.

Тодi всi його дивацтва як рукою знiме, запевняю! Дружина чоловiка швидко до порядку привчить, якщо правити захоче…

– Оце ви добре придумали, матiнко! – Бестужев-Рюмiн пiдтримав тон государинi. – А наречену де шукати станемо: у себе або ж?..

– Або ж, Олексiю Петровичу, або ж! Усе належить робити з користю для держави, тож наречену шукатимемо в союзних нам краiнах.