Пустоцвiт

– Ти впевнений, Олесику?

– Впевнений, моя панночко! Я сьогоднi буду цiлий день бiля нiжок твоiх струнких, виконаю всi твоi бажання, якi не загадаеш…

– Хочу плiтки палацовi послухати!

– Будь ласка, моя панночко!

– Що там у нас коiться, Олесю? Хто приiхав, хто вiдбув геть?

– Нiчого цiкавого не вiдбулося. Хiба що дружину одного з постачальникiв твого iмператорського двору – купця Рогожина заскочили з коханцем. Цей пройдисвiт, бач, гладкий тiлом виявився, пiд лiжко сховався та застряг – тож витягти звiдти ще довго не могли…

– Та що ти кажеш таке?!

– Не могли, матiнко, не могли! Цiлу годину проморочилися.

Досхочу посмiявшись над дурнуватим кавалером, Єлизавета Петрiвна запитала:

– А ще?

– А ще iталiець якийсь приiхав, опери спiвае. Голос потужний i гарний. Учора у салонi мадам Саломеi виступав. Подейкують, дуже недурний iз себе… Може, запросити його? Нехай поспiвае, Вашу Імператорську Величнiсть потiшить.

– Нi, Олесику, боюся, що саме вiд цього мiгрень i розiграеться…

– Ну, що ж…

Помовчали.

– То чого ж хоче моя панночка? – ласкаво запитав Олексiй, нiжно погладжуючи при цьому нiжки iмператрицi.

– Чаклуна хочу побачити… або вiдьму… – грайливо промуркотiла Єлизавета Петрiвна й додала: – І саме тепер кофею випити б, а до кофею чогось солоденького, смачненького…

Звiсно, в Олексiя руки чарiвнi: вiд декiлькох його доторкань до пяточок усе погане розвiялось, розчинилося без слiду! І знов захотiлося жити й життю радiти, i бавитися рiзними дурничками – наприклад, питтям кави у лiжку!

– Тож полегшало тобi? – запитав фаворит.

– Звiсно полегшало, Олесеньку! З тобою менi завжди легше.

– От i добре, моя панночко, от i славно. А кофею iз солоденьким ми негайно ж органiзуемо.

Фаворит наказав прислузi накривати просто в опочивальнi.

– А вiдьми й чаклуни як же? – капризувала далi Єлизавета Петрiвна.

– А оцю мерзоту моiй панночцi бачити нiяк не бажано! Чаклуни й вiдьми – це все зле, а ви, матiнко государине, хворi… Краще я вам казку розповiм!

– Нi, Олесеньку, тодi вже краще китайчука запроси: нехай монетки покидае i щось там по-своему побелькоче.

Олексiй вийшов з кiмнати, щоб розпорядитися щодо китайчука. Отут йому й доповiли, що прибулий минулого тижня до Санкт-Петербурга граф Сен-Жермен милостиво просить Їi Імператорську Величнiсть про аудiенцiю.

– На ловця i звiр бiжить! От тобi й чарiвник… – задоволено промимрив фаворит.