Шалені шахи

Два сини.

– Дуже добре, – княжич розвеселився незрозумiло чому. – А хто з них успадкуе…

– Василю!.. – спробував вгомонити брата Ілля Костянтинович. Однак Федiр Іванович тiльки долонею махнув (мовляв, нехай хлопчисько висловиться), а потiм обнадiйливо кивнув княжичевi. Той повторив перерване запитання:

– Я хотiв би довiдатися, хто з ваших синiв успадкуе родовий маеток пiсля вашоi, не дай Господи, смертi?

Сангушко посмiхнувся трохи вимушено, однак вiдповiв стримано:

– За законом, все одержуе старший брат.

– А якщо з ним щось станеться? – не вгамовувався княжич.

– Тодi молодший. Якщо старший доти не оженився.

– А що, хiба пiсля смертi чоловiка все дiстанеться дружинi?

– Не завжди. Якщо чоловiк i жiнка в шлюбi дiтей не нажили, право на успадкування переходить до молодшого сина.

– Ах, он воно як… Отже, у випадку смертi старшого брата й вiдсутностi в нього дiтей родовий маеток одержить молодший, так?

– Так! Але ще е…

– Не бажаю знати, що iще там е! – зненацька грубо перервав гостя княжич.

– А до чого тут… – почав Федiр Іванович, але був знову брутально перерваний:

– А при тiм, що менi подобаеться Острог, бо я тут вирiс! Я теж хочу собi у володiння саме Острог, а не Дубно!

– Але ж Василю!!! – вже одночасно закричали Острозький i Сангушко.

– Не Василь! – розлючено огризнувся хлоп’як. – Припинiть, зрештою, називати мене цим iм’ям, воно менi ну нiяк не личить! Василем мене назвали при хрещеннi, натомiсть матiнка завжди хотiла, щоб звали мене Костянтином, як батька.

– Василю, зараз же вiдправляйся до себе, – проскреготiв розлючений князь Острозький.

– Добре, братику, зараз пiду, але маю попередити чесно: саме я незабаром напевно зможу стати черговим власником Острога. Що ж до Беат, то можеш не турбуватися: я милостиво вiддам iй Дубно, не ображу.

Княгиня, яка дотепер тужно мовчала, рiзко пiдхопилася й вибiгла геть iз зали зi словами:

– Я не бажаю далi це терпiти!..

Сангушко кинувся слiдом за Беат, але загубивши ii в коридорах замка, повернувся назад. І побачив княжича бiля крiсла старшого брата.

– Даруй, братику, з чого це ти розлютився? Я ж не на вулицю ii виганяю, а всього лише в Дубно маю намiр вiдправити. А Дубно, як вiдомо…

– Забирайся зараз же!!! Геть!.. – загорлав князь.