Шалені шахи

Княгиня Острозька миттю змiнилася на обличчi i забелькотiла:

– Дорогий князю, ясна рiч, ви теж не могли не помiтити змiн, що сталися з моею дочкою. Вона стае дедалi бiльш нестерпною. Що не скажи – на все заперечення, заперечення, новi й новi заперечення!.. То неуважна, то роздратована. Порадьте, як же менi бути? Може, вiдправити дiвчину в монастир заради ii ж блага?…

Вiд цих слiв Дмитро Федорович аж розлютився i заходився заперечувати Беатрис, яка знiтилася вiд такого натиску:

– Про що ви, княгине?! Який ще монастир?! І це я чую вiд вас, яку поважав i шанував!!! Мав рацiю Василь Костянтинович, коли попереджав, що ви замислили щось…

Почувши iм’я дiвера, Беат зло блиснула очима i геть нечемно перервала гнiвну промову гостя:

– Дмитре Федоровичу, я звернулася до вас за порадою, як до друга! А ви, виявляеться, за моею спиною обговорюете нашi розмови iз цим iстериком?! Я з такими зусиллями вирядила князя в Дубно, щоб узагалi не бачити й не чути цього негiдника!.

. Інодi терплю його присутнiсть в Острозi тому лише, що князь вирiшуе фiнансовi питання, у яких я анiчогiсiнько не тямлю!.. Так, я терплю Василя Костянтиновича, оскiльки обiцяла покiйному чоловiковi не сваритися з його братом.

– Беат, я прийшов поговорити з вами про одруження з юною князiвною, а ви… – намагався пояснити Сангушко, але пiсля цих слiв розлючена княгиня просто сказилася:

– Пане, прошу вас негайно полишити мiй дiм!!! Менi здаеться, нам усiм стане краще, якщо ми на якийсь час перестанемо бачитися!.

.

Сказавши це, вона вилетiла з кiмнати. Дмитро Федорович почекав якийсь час, але княгиня так i не повернулася. Довелось забратися геть.

Наступного ранку князь вiдправив Беат листа iз вибаченнями, однак вiдповiдi не одержав. Схоже, вона образилася серйозно… Зачекавши тиждень, закоханий знову приiхав в Острог, але його зустрiв дворецький, який пояснив: княгиня й князiвна вiдсутнi, нiкого приймати не велено, розголошувати мiсце й мету iхньоi таемноi поiздки – теж.

Тортури невiданням тривали цiлих два мiсяцi. Нарештi Сангушко здався й поiхав за порадою в Дубно до князя Василя Костянтиновича. Той прийняв Дмитра Федоровича тепло й радо. Весь вечiр Сангушко бiдкався, а Острозький з розумiнням кивав i спiвчутливо погоджувався:

– Ах, до чого ж нерозумний вчинок – зв’язуватися з цiею жадiбною жорстокою жiнкою! Вона нi перед чим не зупиниться, аби тiльки прибрати до рук всi грошики нашоi сiм’i.