Шалені шахи

Ситуацiя навiть бiльш серйозна, нiж я припускав: Беат надумала вiддати мою улюблену племiнницю в монастир, коли термiн повнолiття нещасноi дiвчини вже не за горами…

І пiсля короткоi паузи зробив доволi несподiваний висновок:

– Дмитре Федоровичу, ти повинен термiново оженитися з Оленою!

– Перепрошую, Василю Костянтиновичу, як же це зробити, якщо ii головна опiкунка проти, а сам я з недавнього часу не вхожий в Острозький замок?! Чому кохана не вiдповiдае на моi листи – не одержуе iх або…

– Ех, князю, князю, який же ти нерiшучий! Твою наречену у будь-який день можуть живцем поховати за товстими монастирськими мурами, а ти збираешся сидiти й охкати…

– Що ж робити?!

– Мене слухатися, от що! Я органiзую твое iз князiвною весiлля, а ти у свою чергу допоможеш менi з деякими фiнансовими справами.

Згоден?

– Зрозумiло! – повеселiшав Сангушко. Але вiдразу ж заклопотано спитав: – Стривай, а як же нам в Острог проникнути?

– Це вже моi клопоти, – поспiшив заспокоiти його Василь Костянтинович.

 – Я двiчi на мiсяць приiжджаю туди, щоб перевiрити стан справ i папери Беат.

– Це ти, а як же я?…

– А ти, Дмитре Федоровичу, прибудеш разом iз моею надвiрною корогвою,[20 - Особиста охорона князя.] у якiй без малого сотня людей. Беат настiльки терпiти мене не може, що навiть не думае зустрiчати. Так що не хвилюйся завчасно, уваги на тебе не звернуть…

Сангушко вiдволiкся вiд тяжких думок, лише коли вони наблизилися до ворiт. Далi все вiдбулося саме так, як i пророкував Острозький.

Назустрiч Василю Костянтиновичу господиня вислала всього лише старого служника, який нерозбiрливо пробелькотав:

– Проiжджайте собi потихеньку, панi Беат просила не турбувати ii.

Таким чином, помiж iнших козакiв надвiрноi корогви Дмитро Федорович безперешкодно проникнув у замок, що вже поринув у вечiрню тишу. Князiвну знайшов у бiблiотецi, передав iй згорток з сiмейною релiквiею, що вони похапцем засунули у схованку. Молода дiвчина й отямитися не встигла, як Сангушко привiв ii в замкову каплицю, де священик учинив обряд вiнчання.

Дiвчину так потiшила несподiвана зустрiч з коханим, i водночас вона настiльки знiяковiла, розгубилася вiд його рiшучоi наполегливостi, що ледве змогла сказати перед вiвтарем «так»!

Коли таiнство вiнчання завершилося, Олена-Єлизавета-Катерина ледь не знепритомнiла вiд щастя. Наспiх зiбравши речi, написала матерi коротку записку, у якiй благала вибачити грiшну дочку й не тримати зла на новоявленого зятя.