Шалені шахи

Оскiльки полювання на нього вже почалося, королiвськi гiнцi просто не встигали сповiстити всiх про перегляд вироку. Тим паче, гiнцi не могли дiстатися за кордони Польщi…

Сангушко був приречений.

Глава 3

Розправа

Село Лиски-над-Лабою неподалiк Рудницького замку, Богемiя, 2 лютого 1554 року

Нiщо не передвiщало прийдешнього лиха. Усе почалося менш нiж за годину перед свiтанком, коли пронизливий крижаний дощ вщухнув, а небо затягнуло сизими хмарами. Вiд яскравого блиску мiсяця й зiрок не залишилося й слiду.

На заiжджому дворi було тихо i спокiйно. Челядники тiльки-но почали прокидатися, струшуючи залишки сну й поступово збираючись iз силами, щоб вiдправитися хто на кухню розводити вогонь, хто на двiр годувати худобу та iншу живнiсть. Саме тодi у дверi затишноi маленькоi кiмнатки на другому поверсi, де зупинилася князiвська пара, тихо постукали. Стривожений князь Сангушко рiзко пiдхопився з лiжка й кинувся вiдчиняти, але перед цим про всякий випадок нервово поцiкавився:

– Хто там?

– Це я, Анджей, – пролунало з-за дверей.

Дмитро Федорович миттю вислизнув у коридор, але вiдразу завбачливо зачинив за собою вхiднi дверi. Тут його справдi чекав охоронець Анджей, свiтловолосий, високий i могутнiй хлопець рокiв двадцяти семи. Зараз у його великих карих очах читалися одночасно повага й переляк.

– Навiщо будити мене так рано? – накинувся на охоронця Дмитро Федорович.

– Княже, менi здаеться…

– Якого греця тобi там здаеться?! Ти ж знаеш, що княгинi потрiбен спокiй! – роздратовано перебив служника Сангушко.

– Пане, менi здаеться, що нас вистежили люди Зборовського, – боязко повторив служник.

– Чого ти це вирiшив? – князь миттю посерйознiшав.

– Учора пiзно ввечерi, коли ми саме закiнчували вечеряти, на наш заiжджалий двiр прибули двое пiдозрiлих чоловiкiв. Вони обережно спостерiгали за нами на вiдстанi, потiм пiдкликали хлопчиська-служника i щось у нього довго розпитували.

– Може, це просто мiсцевi жителi, охочi до новин? – з надiею припустив Дмитро Федорович.

– Нi… Пiшовши за ними, я довiдався, що в ялиннику в них захованi конi. Тодi я повернувся на заiжджалий двiр, осiдлав коня й кинувся навздогiн, але пустився цей клятий дощ. Ех, i до чого ж дивовижна земля Богемська: чи бачив хтось, щоб посеред зими отакий дощ iшов!..

– І що ж далi? – перервав нарiкання охоронця князь.