Шалені шахи

У цей час iз вулицi долинула бадьора команда:

– Налягай!

Дверi жалiсливо затрiщали. Трактирник з жахом подивився у бiк входу, потiм тихо зашепотiв, пришльопуючи товстими губами:

– Там, у пiдвалi, е таемна кiмнатка, через неi можна вийти на сусiднiй двiр. Скорiше!..

Така раптова змiна в поведiнцi трактирника здалася Анджею пiдозрiлою, однак вибирати не доводилося. Не роздумуючи, князь та охоронець кинулися слiдом за ним. Хазяiн же на ходу пiдхопив i запалив свiчковий недогарок, пiсля чого спустився в курний сирий пiдвал.

– Он де ваш порятунок, – товстун махнув рукою на маленькi дверцята в стiнi. – Там дуже тiсно, тому туди увiйде тiльки хтось один.

– Ви йдiть, ваша милосте, а я iх тут затримаю, – не роздумуючи, мовив Анджей.

– Стривай, стривай-но… – почав князь, одразу второпавши, що при наявностi виходу в сусiднiй двiр розмiр примiщення за дверцятами не мае особливого значення. Однак трактирник грубо перебив iх, вигукнувши:

– Один нехай iде далi, а iнший залишиться тут! Ви ж чули, що вiйт Кухта обiцяв нiкого не чiпати?

– Спасибi тобi! – щиро подякував йому Дмитро Федорович i кинувся в рятiвну лазiвку.

Трактирник спробував зачинити за ним дверцята, однак величезнi сильнi руки охоронця вiдiпхнули його убiк.

– Ти, головне, не поспiшай, я iз князем пiду, – пробасив Анджей.

– Але цей хiд не для всiх!..

– Говори, що хочеш, але я пiду з паном. Зрозумiв?! – гримнув охоронець.

– Що ж, як завгодно, як завгодно…

Дверi за Анджеем миттю зачинилися, у трохи заiржавiлому замку прорипiв ключ.

Втрапивши у повну темряву, утiкачi розгубилися. Потiм Дмитро Федорович щосили налiг на дверi, однак вiдчинити iх не вдалось. І тут до бранцiв донiсся бекаючий голос трактирника, ослаблений перегородкою й вiдстанню:

– Поважний пане Адам, я виявив кмiтливiсть i замкнув злочинця у своему пiдвалi. Як гадаете, чи можу я розраховувати на винагороду?

Що вiдповiли негiдниковi ззовнi, Дмитро Федорович не розчув.

Йому здалося, що вiд розпачу вiн негайно ж втратить розум, але мозок навпаки запрацював з божевiльною швидкiстю.

– Ах ти ж юдо клятий, даремно ти проти мене пiшов!!!

Князь Сангушко проревiв так голосно, щоб його напевно почули. Пiсля чого скомандував Анджею набагато тихiше:

– Ламай дверi й не барись!..

Двiчi вмовляти силача не довелося: вiн обрушився на дошки всiею своею мiццю. Із шостого удару дверi з трiском репнули й розвалилися навпiл.