Принц України

«Ми будемо змушенi згадати про ваше бiльш вiддалене минуле», – цiкаво, що означае ця фраза (з явним вiдтiнком прихованоi загрози) в устах представника союзного командування?! Наскiльки вiддаленим вiд сьогодення е те саме минуле, яке потрапило в сферу iнтересiв американськоi розвiдки?! І що такого вони в цьому минулому вiдкопали…

– Бачу, ви здивованi, – вдоволено констатував лейтенант, коли мовчання зробилося нестерпним.

– Якщо бути вiдвертим, то це правда, – пiдтвердив Силенко.

– Ну, що ж вiдповiсте на це?…

– Гадаете, що коли ми служили в дивiзii «Галичина», то всi до останнього е жорстокими пiдлими вбивцями? Що нам не знайомi жалiсть i спiвчуття? І ми не хочемо жити по-людськи, оскiльки едине наше бажання – катувати, вбивати i грабувати?… Такоi ви про нас думки?! Гадаете, що бiльшiсть з iнтернованих е вродженими солдатами? То можу вас запевнити, що це не так.

Бiльшiсть iз них – це селяни. Перш нiж взяти в руки гвинтiвку, вони чудово орудували лопатою. Так що не варто смiятися з того, що, опинившись в полонi, люди захотiли попрацювати на землi. Не потрiбно сприймати цiлком нормальне, людське бажання бiйцiв нашоi дивiзii вирощувати капусту, огiрки й помiдори, як спробу обдурити вас. Це не так…

– Себто?…

– Себто, ми розбили клумби пiд вiкнами баракiв i зайнялися городами зовсiм не для того, щоб позамилювати союзному командуванню очi. Ми просто хочемо жити так, як звикли, невже не зрозумiло?

Лейтенант кивнув, обернувся до майора i заговорив англiйською, докладно переповiдаючи змiст вiдповiдi Порфирiя Андрiйовича на поставленi запитання.

Майор зосереджено кивав, сержант знову взявся за ведення протоколу.

А Силенко мiж тим обмiрковував натяки щодо свого минулого. Вiн навмисно вiдволiк увагу американцiв, аби отримати цю паузу. І врештi-решт, дiйшов висновку, що в його минулому союзникiв могли зацiкавити хiба що певнi епiзоди боротьби за утвердження самостiйноi Украiнськоi держави або УНР.

Але ж вiдтодi минуло вже чверть столiття, в якi вписалася Друга свiтова вiйна! Навiщо ж згадувати настiльки давнi справи…

– Мiстере Силенко!

– Так?

– Давайте не будемо заглиблюватися в стороннi питання, а нарештi почнемо розмову по сутi…

– Згоден, не варто заглиблюватися в пустопорожнi питання. Просто ваш же майор iх пiдняв. Не я, зауважте, а ваш майор.

– Добре, добре, забули про це.