Будинок на Аптекарській

– Знаеш, я на таке щастя i багатство не сподiвалася, тому продам його за скiльки вiзьмуть.

Іван похитав головою:

– А ти бiзнесменка вiд Бога.

Ляна з Іваном повернулися до Нiколая, щоб попрощатися. Хлопець сидiв у тiй же позi, як його залишили. Загалом було сумнiвно, чи безпечно залишати магазин на нього. Але, якщо подумати, то втрачати було нiчого.

– Ось мiй номер телефону, – Ляна простягнула йому папiрець. – Якщо буде щось потрiбно – дзвони. Я прийду завтра.

Хлопець мовчки взяв телефон i вiдвернувся.

«Шевроле» Івана була припаркована бiля самоi хвiртки.

Ляна звела брову:

– То ти це мiсце так довго шукав, щоб припаркуватися?

– Я поiздив навколо, нiчого кращого не знайшов i повернувся, – чоловiк сiв на водiйське мiсце i з силою зачинив дверцята. – Їсти хочеш?

Ляна хотiла вiдповiсти якоюсь грубiстю за нахабство, з яким Іван взявся ii опiкати, але раптом i справдi вiдчула страшенний голод – час був обiднiй, а ранковий перекус вже й не нагадував про себе.

– Хочу, – здалася.

Іван завiв машину i рушив.

– Куди ми iдемо? – роздратування такою безапеляцiйною поведiнкою Івана накривало Ляну з новою силою. Зрештою, вона не рiч, яку можна куди хочеш завезти.

– Тобi сподобаеться.

Дiвчина прилипла поглядом до краевидiв за вiкном автiвки. Який сенс сперечатися iз мужчиною, якщо це чи не единий твiй знайомий у майже трьохсоттисячному мiстi…

Ряди магазинiв, невеличкий продуктовий риночок, багатоповерхiвки, багатоповерхiвки, багатоповерхiвки… Легка провiнцiйнiсть додавала Хмельницькому шарму.

– Щось у цьому е, – прошепотiла впiвголоса бiльше сама до себе, нiж до Івана.

– Мене теж завжди чiпляють такi от картини сiмейноi iдилii, – чоловiк не зводив погляду з дороги.

– Слухай, – Ляна пильно глянула на нього, – якось не випадало спитати: ти одружений?

Іван секунд тридцять помовчав i вiдрiзав:

– Нi.

– А чому?

– Дурне питання.

– Але все ж, – Ляна почувалася переможницею: розмова на таку незручну тему була помстою за Іванову поведiнку.

– Не хочу про це говорити. Сама чому незамiжня?

– А з чого ти взяв, що я незамiжня? – надула губи.

– Ну, обручки нема.

– Ти нiби з мiсяця впав. Обручки носять лише дуже красивi, щоб до них придурки не чiплялися. А я зi своею «мишачою» зовнiшнiстю могла б не носити, навiть якби була замiжня.

– Отже, таки не замiжня.