Будинок на Аптекарській

Ляна знову вiдвернулася до вiкна: пiдловив.

Іван зупинив автiвку.

– Ну, вибач, не ображайся, – вдавано розкаялася Ляна. – Не треба цих сцен. Поiхали.

– Не поiду.

– Такий ранимий?

– Виходь.

Ляна аж спалахнула вiд злостi: спочатку цей нахаба примушуе ii сiсти у свою автiвку, потiм везе, куди знае лиш сам, а тепер виганяе!

– Зовсiм придурок? Не вийду! – склала руки на грудях.

– Виходь. Ми приiхали.

Ляна не вiдразу збагнула, в яку дурну ситуацiю втрапила. А коли зрозумiла, залишалося зiбрати крихти власноi честi й спробувати перевести все на жарт:

– Та ок, я в курсi, – натягнула голлiвудську посмiшку, – вирiшила перевiрити твою реакцiю на неадекватну дiвчачу поведiнку.

Іван мовчки вийшов з автiвки, обiйшов ii з iншого боку, вiдчинив пасажирську дверку i подав Лянi руку. Дiвчина слухняно простягнула долоню. Треба ж було якось реабiлiтуватися, щоб не виглядати зовсiм дурною.

Ресторан був фантастичним. Ляна любила мiсця з iсторiею. А концепцiя цього була продумала так чiтко й красиво, що хотiлося крутити головою на всi боки i роздивитися кожну деталь.

Навiть назва «Ресторацiя Шпiгеля» вже була родзинкою. У кiлькох залах грала приемна музика, а столи сервiрувалися паперовими пiдставками з iсторiею закладу.

Дiвчина розгорнула меню i ковзнула поглядом по стравах.

– Щось схоже на подiльську кухню, якщо вона така справдi iснуе, – пiдморгнув Іван.

– А Шпiгель був ресторатором?

– Нi, кажуть, був такий нотарiус. Просто колись на цьому мiсцi знаходився його особняк.

Знаеш, е в нашому мiстi така мода – називати заклади харчування красивими прiзвищами – «Ресторацiя Шпiгеля», що був нотарiусом, «Кухмiстерська Хаселева», що був дантистом.

Власне, Ляну це цiкавило не так сильно, як меню. Зараз iй треба було вибрати з цього перелiку щось безлактозне i безглютенове. А в новому мiсцi це було непросто.

– Я вiдiйду на хвилинку, помию руки, – пiдморгнула своему кавалеру.

– Туалет там, – показав той рукою без церемонiй.

Вбиральня також була королiвською.

Ляна навiть захотiла, всупереч своiм принципам, зробити зовсiм дiвчаче селфi у дзеркалi, але стрималася. На зворотному шляху непомiтно шепнула офiцiантцi, щоб та принесла iй обiд без лактози i глютену на свiй смак. Якби Ляна сказала щось подiбне при Івановi, то вiн точно сприйняв би це за дурний каприз.

За кiлька хвилин iй принесли гарбузовий суп, теплий салат i натуральне желе на десерт. Іван замовив картоплю з грибами i iв, не звертаючи жодноi уваги на Ляну.