Будинок на Аптекарській

– Як ти знав, що я згадала про круасани?

– Ти ковтнула слину. Я спостережливий.

– Може, я думала про ковбасу?

– Тут пахне круасанами до одурiння, ти не могла думати нi про що iнше.

Ляна знизала плечима.

Далi йшли мовчки. Кинули кiлька гривень хлопчикам рокiв десяти, що грали на саксофонах, ще кiлька – жебрачцi. Базарчика, який згадувала Ляна, на краю Проскурiвськоi не було. Натомiсть там був великий чи то готель, чи розважальний центр – Ляна вже бачила його вранцi. Впiзнала фонтан iз жабками поруч – бiля нього ii часом залишала мама i йшла щось купити в «Дитячий свiт» поруч.

І тi хвилини були найдовшими i найсамотнiшими у Ляниному життi.

– Ти знаеш, що точнiсiнько такий же «Дитячий свiт», як у Хмельницькому, е ще в кiлькох мiстах? – схопила Івана за обидвi руки й опинилася перед його обличчям. – Колись ми з мамою поiхали у Тернопiль до лiкаря. Уяви мое здивування, коли я мала побачила такий самий будинок-близнюк. Я так перелякалася, що зайшлася плачем. А мама потiм ще й насварила тата, мовляв, моя нездорова уява – через його казки.

З собливою насолодою дiвчина розглядала старовиннi будинки. Їх у мiстi було не так багато, але вони мали особливий стиль. Помiтила, що на стiнi деяких були прикрiпленi к’юар-коди. Навела камерою на один з них i у мобiльному вiдкрилася iнтернет-сторiнка з його iсторiею.

Коли повернулися до автiвки, вже повертало на вечiр.

– Ось, – Іван простягнув Лянi папiрець iз написаним вiд руки номером телефону.

 – Якщо буде щось потрiбно – набирай.

– Угу, – дiвчина сховала папiрець в кишеню i повернулася до вiкна.

Хмельницький запалював вогнi у вiкнах. Дорогою додому думала про те, як багато, виявляеться, вона мае спогадiв про батька. Варто було всього лиш пройтися знайомими мiсцями, щоби все «увiмкнулося».

Зачинила дверi квартири просто перед Івановим носом, хоч як той напрошувався увiйти. Безсило впала у крiсло. Ногу щось боляче закололо. Ляна запхала руку в кишеню i дiстала папiрець з Івановим телефоном i листiвку, яка випала iз теки з документами в магазинi.

Листiвка була старезною, з пожовклими i потрiпаними краями. На нiй був зображений будинок. А на зворотi – надпис: «Таемниця не помре». Передсмертна записка, не iнакше.

* * *

Проскурiв, 1888 рiк

– Хлiбну площу переносять ближче до залiзничного вокзалу, – Людвiг стояв перед великим дзеркалом, що показувало його у повен зрiст, i защiпав гудзики на жилетцi.