Симфонія почуттів

І раптом хлопець бачить iх, iдуть просто до нього. У батька закривавлене чоло, кров стiкае по лицi. Вiн несе Яринку, на обличчi якоi анi кровинки. З диким розпачем Олексiй обхопив руками свою коротко стрижену голову.

– Лесику, дитинко, – тьотя Іра обнiмае його i цiлуе в лице.

– Яринка… – Олексiй плаче вголос.

– Синку, вона жива, – батько закривавленим чолом притулився до сина.

А назустрiч бiжать i бiжать люди…

* * *

Додому прийшов пiзно ввечерi. Його зустрiла моторошна тиша. Несподiвано задзвонив телефон.

Це телефонувала з села Яринчина бабуся.

– Як ви там, чи не сталося з вами бiди? – запитала з тривогою в голосi.

– Ми були на летовищi. Там вибухнув лiтак. У Яринки струс мозку i перелом ноги, тато також травмований, тьотя Іра залишилась з ними у лiкарнi, – розповiдав Олексiй.

– Боженьку, горенько яке! Я вже три години до вас телефоную. Ввiмкнула телевiзор. а там… Лесику, я все бачила. Горенько велике, непоправне. Дякую Господу, що ви живi залишились, рiдненькi моi.

Вона плакала i ще довго говорила крiзь сльози.

Попрощавшись з бабусею, ввiмкнув телевiзор. Знову побачив злощасного лiтака-убивцю, що, перетворившись на величезний палаючий смолоскип, покотився на людей у тому напрямку, куди пiшли тато з Яринкою i тьотею Ірою. Страх вкотре почав холодом пiдповзати до грудей i Олексiй вимкнув телевiзор.

Раз по раз дзвонив телефон, знайомi i друзi цiкавились долею iхньоi родини. Заслонив шторами вiкна i тиша стала ще моторошнiшою.

Вона загрозливо проглядала з усiх куточкiв оселi, заповнювала простiр, вповзала в душу i перетворювалась у страшну нудьгу. Вiн зайшов до своеi кiмнати, але нудьга була такою нестерпною, як тодi, коли повернувся з похорону матерi. Посидiвши кiлька хвилин, зайшов до Яринчиноi кiмнати. Ляльки, якi Яринка порозкладала на своему лiжку, дивилися на Олексiя скляними очима i вiн знову виразно уявив голiвку тiеi дiвчинки, яку бачив на летовищi. Вимкнув свiтло i зайшов до кiмнати, в якiй жили батько з тьотею Ірою. Побачивши на диванi бiлу батькову сорочку, занурився в неi обличчям.

– Вони ж могли всi…

Знову задзвонив телефон. Це була тьотя Іра.

– Олексiю, в холодильнику е котлети, борщ, картопля. Розiгрiй собi i поiж.

– Добре, – вiдповiв стримано, хоча знав, що iсти не буде. – Як ви там?

– Татовi почистили i позашивали рани, Яринцi також зробили операцiю, вона спить. Не хвилюйся, все буде добре.

– Пробачте менi, – промовив тихо.