Посол Царя Царів

І зупинився, б’ючи себе хвостом по боках. Вiн знав, що таке рушниця! Несподiвано вiн розвернувся вправо, пiдставивши менi лiвий бiк. Далекувато…

Несподiвано дико, страшно закричала Фiлiпа i пролунав пострiл з карабiну. На щастя, Клаус ганяв мене й на таке. Якщо попереду – ворог, а позаду щось неясне. Тому я вистрелив, побачив, як здригнулося тигрове тiло вiд удару кулi, схопив арбалет i лише тодi обернувся. Фiлiпа, з перекошеним вiд жаху обличчям, дивилася на край скелi, але там не було нiкого та нiчого. Тепер крикнула вiконтеса, я знову розвернувся – Чорна Смерть була менше, нiж в десяти кроках.

Пострiл! Ногою вiдкинути вбiк iспанку, руками пiдняти арбалет над головою.

(«Не витрачай часу на те, щоб перехопити рушницю й бити прикладом. Якщо ворог далеко –  дiставай холодну зброю. Якщо впритул – бий стволом, як палицею!»)

На мое щастя, тигр отримав двi смертельнi рани. Кулею було пробито аорту, а стрiла до самого кiнця увiйшла туди, де шия з’еднуеться з тулубом. Тому бити арбалетом по головi не довелося.

– А-а! – це знову Фiлiпа.

Над краем скелi бiла тигряча голова з кривавою раною на лобi. І двi лапи тримаються за край, пiдiймають тiло.

– Застрибнув, сука! Бiс, там же усi десять метрiв!

Коли вiн стрибнув вперше, iспанка влучила, але через форму черепа слабка куля з не дуже потужного карабiну пiшла на рикошет. Приголомшена тварина впала униз… i стрибнула знову. Я схопив iз землi списа. Один з предметiв навчання у Клауса – вiдбивати кiнцем шматка бамбуку кулю, сплетену з ротангу – кiнцем, зрiзом вiдбивати.

І коли Бiла Смерть стрибнула, я встиг пiдставити спис. Інше питання, що вiн зламався.

* * *

Бiль. Чорний та червоний океани болю. Спалах та бiль. В якихось перервах ввижаються двi жiнки в сльозах. Коли ж очуняв, то менi знадобилося бiля хвилини, аби втямити, що я лежу на циновках у будинку лже-даоса. Рот i горлянка пересохли, аж плiвкою вкрилися. Нiч. Свiтиться якiйсь каганець. Я сiв. І обидвi заверещали. Радiсно. Двi пари рук обiйняли мене. Я заволав вiд болю i впав на спину.

Обiйми трохи послабли, але двi пари губ сковзали по моему тiлу i лише зараз я зрозумiв, що я – в костюмi Адама. За винятком двох пов’язок – однiеi вузькоi, що охоплювала голову – нижче очей, але вище рота та другоi навколо тулуба.

Так що попри пекельний бiль в головi та полум’я, що пульсувало на боцi та в носi, я вiд iх поцiлункiв ясно що вiдчув, це стало помiтно, i раптом Анхелiка задула каганець, i через кiлька секунд на мене лягло тепле тiло.