Посол Царя Царів

Коли прокинувся, Ден ще не повернувся, i це почало мене турбувати. Другою проблемою виявилося, що, хоча вдови… до мене тiльки зараз по-справжньому дiйшло, що обидвi – вдови – знайшли рис, але не змогли його зварити. Звикли до служниць.

Довелося менi чаклувати. Потiм виникла смiшна проблема, бо ложка була одна (моя), а iсти паличками нiхто не вмiв (i я також). Нiчого, попоiли по черзi.

Пiд час пошукiв солi я знайшов шампунь, яким китайцi користуються тiльки бог знае скiльки столiть, то ж помив у струмку тi частини тiла, якi не були перев’язанi.

– Знав би ти, – почулося позаду – якi вона обiтницi давала. Мовляв, якщо виживеш, то нiколи не зрадить. Поки ти з нею, то буде лише з тобою. Ревнувати не буде. А коли ви розстанетеся – релiгii все ж рiзнi – то вийде замiж i нi-нi-нi!

– А якi ти давала? – поцiкавився я, не вилазячи з води – яка доходила менi до поясу, адже я сидiв.

– В усьому тебе слухатися, – засмiялася валенсiйка.

Жартуе?

– Так, ловлю на словi. Тягни сюди Фiлiпу i помиетеся.

Не заперечуй, обiтницi треба виконувати. А iй скажи, що iнакше розсерджуся.

Вiд них обох, м’яко кажучи, не парфумами пахло.

* * *

Ще трохи поспавши вдень (голова продовжувала болiти, мабуть, в нiй таки е, чому струшуватися) я почав готувати набоi для японського карабiну. Оскiльки, крiм рису, я знайшов якусь муку – навряд чи пшеничну – то, ще варячи рис, заварив клейстер. Тут практикуються патрони двох типiв. В одному – порох та куля, в iншому – лише порох, куля окремо. Для своеi рушницi я користувався другим типом патронiв, бо… Бо тут не так вже й рiдко кулю замотують в пластир.

А я додумався. Можливо, що у першому життi я щось таке бачив або читав. Коли ти вiдливаеш кулю у кулелiйцi, то залишаеться ливарний хвостик – дiйсно, дуже схожий на хвiст. Його iнколи обрiзають, iнколи пхають кулю в ствол разом з ним. Я прорiзав по центру кожного пластирю маленький отвiр, просунув у нього хвостики, i мiцно прив’язав. При пострiлi пластир перетворювався на стабiлiзатор. Стрiльба по мiшенях показала, що таким чином точнiсть трохи пiдвищилася. Незначно. Але це «незначно» може порятувати життя. Скорiше за все, й порятувало, адже влучив я чорному тигровi близько до серця.

Проте кулi до японського вочун вже без хвоста, кулелiйки я не знайшов (якщо доживемо до зустрiчi з ковалем, то треба буде замовити), то я розрiзав на шматки папiр, про який Ден сказав, що це – якiсь даоськi тексти (сподiваюся, дао не образиться) i зробив дюжину патронiв.