Посол Царя Царів

Клятий iнь пролетiв, i тепер звiдусiль лунали зойки та звуки падiння тiл у воду. Я лежав i нiяк не мiг зрозумiти, що вiдбуваеться. Оскiльки моя рушниця лишилася внизу, я прожогом кинувся до фальконету, чимдуж вирвав зi ствола заглушку, навiть не усвiдомивши, що це було майже неможливо, адже вона була вбита з силою, з запального отвору – корк.

Дракон повертався, дивно маневруючи. Напевне, вiн був збентежений – усi кораблi, якi вiн отак атакував, миттю перетворювалися на вогнище, але «Сан-Паулу» колись побудували з тикового дерева, а воно горить дуже погано.

Щоправда, за моею спиною все-таки щось розгоралося, i разом iз цим, я, нарештi, почув якiйсь голоси, але вони стрiмко переривалися стрибками за борт. Я побачив, що цi люди поплили до шлюпки, що рухалася за кораблем на буксирi.

Ідiоти! А може й не зовсiм… У будь-якому разi, цi люди, ким би вони не були, цим вчинком скорiш за все згубили себе, проте, можливо, порятували мене.

Дракон не став витрачати на них пострiли блискавки, а просто спустився й почав наносити удари головою, лапами, крилами, хоча зубами не рвав.

Поки в головi роiлася купа думок, я майже автоматично навiв на нього фальконет. На жаль, саме на цьому не було кременевого запалу (хоча на фальконетах бувають). Якщо вистрелити в запальний отвiр – частина шроту може зрикошетити вiд краю, i влучити просто в мене!

Тому я вихопив з патронташу готовий паперовий набiй з порохом, вставив в запальний отвiр гармати i вистрелив в набiй з пiстолету. Фальконет не пiдвiв.

Але…

Не знаю, скiльки картечних куль влучили у дракона, проте жодна з них не вбила його. Вiн видав страшенний звук, який не був схожий анi на крик птахiв, анi на рев ссавцiв, анi на шипiння рептилiй, i я iнтуiтивно вiдчув, що зараз вiн вiдповiсть блискавкою, проте десь злiва бабахнув рушничний пострiл, i блискавка влучила саме туди. Удар був доволi слабким, можливо, поранення давалося взнаки.

Несподiвано хтось тицьнув у мене мушкетом. Бiс, вiн же гнотовий! Проте наступноi митi тi ж самi руки простягли палаючу трiску.

Я пiдпалив гнiт та випалив у драконову голову, молячись про те, щоб вiн був набитий кулями, а не шротом. Таки куля! І у вiдповiдь вiд дракона – ще один пострiл, позаду!

Раптом менi здалося, що з голови, яка, до речi, за розмiром була приблизно така, як в носорога, полетiли якiйсь друзки, а мене обдало водою. Дракон упав. Не знаю, чи то подiяли кулi, чи то картечнi рани виявилися смертельними, але вiн, нарештi, сконав.