Портрет Доріана Грея

Не намагайся вплинути на нього. Твiй вплив не пiде йому на користь. Свiт великий, i в ньому е багато прекрасних людей. Не треба забирати в мене едину людину, яка надае чарiвностi моiм творам – мое життя як художника залежить вiд нього. Пам’ятай, Гаррi, я тобi довiряю.

Вiн говорив дуже повiльно, нiби слова виривалися назовнi всупереч його волi.

– Ну й дурницi ти говориш! – з посмiшкою сказав лорд Генрi, взяв Голуорда пiд руку i майже силомiць повiв до будинку.

РОЗДІЛ 2

Увiйшовши до майстернi вони побачили Дорiана Грея.

Вiн сидiв за пiанiно спиною до них i гортав сторiнки «Лiсових пейзажiв» Шумана.

– Ти мусиш позичити менi iх, Безiле, – не стримався вiн. – Я хочу iх вивчити. Вони просто неймовiрно чарiвнi.

– Це цiлком залежить вiд того, як ти сьогоднi позуватимеш, Дорiане.

– Менi вже набридло позувати, я не хочу мати власний портрет, на написання якого пiде цiле життя, – вiдповiв юнак, норовливо повернувшись на стiльцi. Помiтивши лорда Генрi, вiн на якусь мить зашарiвся i рiзко пiдвiвся.

 – Перепрошую, Безiле, я ж не знав, що ти не один.

– Дорiане, це лорд Генрi Уоттон, мiй старий оксфордський приятель. Я якраз розповiдав йому, який чудовий з тебе натурщик, а ти все зiпсував.

– Проте, це аж нiяк не зменшило моеi радостi вiд зустрiчi з Вами, мiстере Грею, – запевнив лорд Генрi, зробивши крок вперед i протягнувши руку. – Моя тiтонька часто розповiдае менi про Вас. Ви один з ii улюбленцiв i, боюся, жертв водночас.

– Нинi я в опалi у ледi Агати, – вiдповiв Дорiан, набувши при цьому кумедно стурбованого вигляду.

 – Я пообiцяв вiдвiдати клуб у Вайтчепелi разом з нею минулого вiвторка, а потiм менi це просто випало з голови. Ми повиннi були зiграти дует, навiть три дуети. Навiть не знаю, що вона тепер менi скаже. Я страшенно боюся потрапити iй на очi.

– О, то я це владнаю. Вона занадто захоплюеться Вами, щоб дуже сердитись. Крiм того, я не думаю, що Ваша вiдсутнiсть справдi далася взнаки. Публiка, скорiше за все, вирiшила, що це i був дует.

Коли тiтонька Агата сiдае за пiанiно, вона здатна наробити шуму за двох.

– Це жахливо по вiдношенню до неi, i не надто приемно по вiдношенню до мене, – крiзь смiх вiдповiв Дорiан.

Лорд Генрi поглянув на нього. Дiйсно, його правильноi форми насичено червонi губи, синi, нiби небо, очi та золоте кучеряве волосся робили з нього просто неймовiрного красеня. Було в його обличчi щось таке, що викликало довiру з першого ж погляду.