Портрет Доріана Грея

На ньому вiдобразилась уся бездоганнiсть та непорочна пристрасть молодостi. Здавалося, вiн не дозволяв свiтовi зiпсувати себе. Не дивно, що Безiл Голуорд обожнював його.

– Ви занадто гарний, щоб займатись благодiйнiстю, мiстере Грею, занадто гарний. – з цими словами лорд Генрi влаштувався на диванi й вiдкрив свiй портсигар.

В цей момент художник змiшував фарби та готував усе необхiдне. У нього був збентежений вигляд, а коли вiн почув останню фразу лорда Генрi, то поглянув на нього, i пiсля коротких роздумiв сказав:

– Гаррi, я хотiв би закiнчити роботу над цiею картиною сьогоднi.

Ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе пiти?

Лорд Генрi посмiхнувся та поглянув на Дорiана Грея.

– Менi пiти, мiстере Грею – запитав вiн.

– Не треба, лорд Генрi, будь ласка. Я бачу, Безiл в поганому настроi, а я не можу знаходтится поруч з ним у такi моменти. Крiм того, я хочу, щоб Ви пояснили, чому менi не варто займатися благодiйнiстю.

– Навiть не знаю, чи варто менi розповiдати Вам про це, мiстере Грей.

Це настiльки нудна тема, що ii доводиться обговорювати серйозно. Проте я точно не пiду пiсля того, як Ви попросили мене залишитися. Ти ж насправдi не проти, Безiле, чи не так? Ти ж часто говорив, що тобi подобаеться, коли твiй натурщик мае з ким побазiкати.

Голуорд закусив губу.

– Якщо Дорiан так хоче, то, звiсна рiч, ти мусиш лишитися. Забаганки Дорiана – закон для всiх, окрiм нього самого.

Лорд Генрi взяв свого капелюха та рукавицi.

– Як би ти не наполягав, Безiле, боюся, я мушу пiти.

У мене зустрiч в Орлеанському клубi. На все добре, мiстере Грей. Запрошую Вас вiдвiдати мене на Карзон Стрiт якось ввечерi. Я майже завжди вдома о п’ятiй годинi. Напишiть менi, коли вирiшите прийти. Менi буде шкода не зустрiтися з Вами.

– Безiле, – закричав Дорiан Грей, – якщо лорд Генрi пiде, то я також пiду. Вiд тебе не почути нi слова, доки ти працюеш, а це ж страшенно нудно – стояти на платформi та ще й гарно при цьому виглядати. Попроси його залишитись.

Я наполягаю.

– Залишся, Гаррi, Дорiан та я будемо твоiми боржниками, – сказав Голуорд, пильно дивлячись на свою картину. – Я дiйсно нiколи не розмовляю, та й не слухаю, доки пишу картини, i це, мабуть не стерпно втомлюе моiх нещасних натурщикiв. Благаю, залишся.

– А як же моя зустрiч в Орлеанському клубi?

Художник засмiявся.

– Не думаю, що в тебе через це виникнуть складнощi. Сiдай, Гаррi. А тепер, Дорiане, ставай на платформу.