Вийти з кола

Вийти з кола

Остап Соколюк

Прокинувшись вранцi пiсля балу, Король раптом дiзнаеться, що один iз герцогiв зробив непристойну пропозицiю його Королевi. Розлючений монарх негайно вирушае в дорогу i вбивае Герцога у його власному маетку перед дзеркалом. Через якийсь час у Короля народжуеться перша дитина – дочка Дiана. І водночас дзеркало, перед яким було скоене убивство, повертаеться у королiвський замок. У подарунок принцесi. По довгому вигорiлому шляху серед прадавнiх гiр iде Блазень i в руках у нього – кинджал.

Назустрiч йому виходять звiрi, щоб спинити, але майстернiсть убивцi не викликае сумнiвiв. Ритуал дороги – безжалiсний i смертельний. Куди i за ким прямуе цей убивця з дороги? Мiстична iсторiя тривае протягом багатьох рокiв, i ми дiзнаемось, що Королева зраджуе Королю, Перший Радник – таемно спить iз молодою принцесою, а у дзеркалi приховуеться якась незрозумiла сила. Історiя досягае неймовiрного напруження, коли пророцтва принцеси Дiани починають справджуватись i королiвство опиняеться пiд загрозою знищення.

Остап Соколюк

Вийти з кола

«Одного разу зла чаклунка напророчила принцесi, що та засне вiчним сном пiсля того, як уколе палець веретеном. Щоб цього не сталося, король наказав вiдрубати принцесi всi пальчики…»

    Правдива iсторiя.

Я сжимаю в ладони… нет не пистолет,

А тупой огромный нож, холодный как лед.

Его лезвие не режет, его лезвие рвет

Передо мной один из тех, кому так хочется жить,

И я не вижу причин, чтобы его не убить.

    Dolphin «Убийца».

Частина перша. Ритуал дороги

Роздiл І. Дзеркало, яке спробувало смак кровi

«Тiльки позбувшись страху перед Трiкстером i проникнувши в його природу, ти отримаеш шанс вийти за рамки свого звичного iснування. Іншими словами: переступити через себе».

    Варел Левi «Слова на вiтру».

Гори-боги були потривоженi, бо на iхнiй дорозi з’явився Блазень. Вiн iшов, i в руцi у нього був нiж. Кожен його крок важко впирався в землю, вростав би в землю, якби вона хотiла прийняти його.

Але вона не приймала вбивцю…

У подорожнього все було, як належить – дурнувата шапка блазня з бубонцями i вицвiлий балахон, який вже давно не викликав смiху. Обличчя – закам’янiле i запале в сiрiсть його очей, впертих та неживих. І обличчя – нiколи не здатне розсмiшити.

Навколо стовбичили дерева, огорнутi холодом, i падав рiдкий снiг з неба, де в хмарах зачахло сонце.