Вийти з кола

Боги-гори розводили своi ритуали бiля пiднiжжя, по долинах i в лiсi, що заблукав сам в собi. Осiнь i зима – зрослися в одну плоть. Хащi обступали розiп’ятими бiлими соснами, i орлинi крики вирiзали ритуальний орнамент на небi, де сонце сто рокiв назад забуло про схiд.

Блазень продовжував iти, поки щось на чорнiй дорозi не спинило його. Звернувши свiй погляд додолу, примарна постать опустилась навколiшки бiля уламка дзеркала, що несподiваним чином опинився на чорнiй дорозi.

Блазень зустрiвся зi своiм вiдображенням.

Із iншого боку на нього дивились закривавленi червонi очi, над якими простягалось безкiнечне сiре небо. На якусь мить той свiт став на мiсце цього, i на руках у вiддзеркаленого Блазня замiсть пальцiв виявились лише жалюгiднi обрубки.

Мартiн!

Жiночий крик осяяв пустку. Блазень здригнувся, але не вiдвернув погляду вiд дзеркала. Обличчя його – камiнь тисячолiтнiй.

За мить вiн вiльною вiд кинджалу рукою вхопив осколок i, зiрвавшись на ноги, жбурнув його вiтру – злодiю широких дорiг.

Той пiдхопив кривий уламок дзеркала i понiс iз собою, навiжено розкручуючи. Блазень провiв його незворушним поглядом i знову рушив вперед.

Кожен його крок – наче прагнув врости в чорний шлях. Але навiть вiн не хотiв приймати убивцю.

***

У королiвському замку тривав бал. Величезна зала була сповнена свiтла вiд факелiв та свiчок так, що темрява лише злякано причаiлась у закутках примiщення. Хтось iз гостей танцював, iншi – провадили свiтську розмову бiля столикiв iз вином та наiдками.

І там, i там бiлiли посмiшки – спокусливi i грайливi у танцi, лицемiрнi – у розмовах. Невеличкий музичний ансамбль старанно розважав публiку приемною музикою.

Бiля дзеркала пiд стiною стояли ii Величнiсть королева Каролiна Закревська i герцог Шандор де Руанський. Молодiй королевi було 20 рокiв, не бiльше. Їi карi очi i чорнi брови вирiзнялись незвичною красою серед iнших вродливих жiнок у залi. І справа тут була навiть не в статусi чи одязi – у дiвчинi вiдчувалась якась внутрiшня магiя, грацiя, яку не було видно, але було вiдчутно.

Герцог поруч iз юною Каролiною виглядав як старий дiд-розпусник, хоча йому було не бiльше 50 рокiв. Бокал iз вином Шандор тримав в руцi, бокал королеви – стояв на столi.

– Ось так закiнчилась моя подорож на схiд…

– Те, що ви розповiдаете, дуже цiкаво. Не кожна людина може похвалитися такими життевими пригодами, – ввiчливо, але прохолодно промовила Каролiна.