Вийти з кола

– Ваша Величносте, ви вмiете зробити комплiмент чоловiковi, – по-лисячому посмiхнувся Шандор. – Але нiде правди дiти – колись мое життя було сповнене мандрiв. Куди тiльки не заводила мене рука долi, в якi ритуали не брала.

– Ритуали? Чаклуете, герцог? – кепкуючи, запитала королева.

Спiврозмовник розплився в штучнiй посмiшцi i театрально розвiв руками.

– Нi, моя королево, лише трохи цiкавлюсь. До речi, я мiг би написати цiлу книгу про свое життя. Чи навiть кiлька романiв. І, клянуся, вони користувались би успiхом серед вельмож, якi iнколи далi свого саду не мандрують.

– Не сумнiваюсь, – стримано кивнула Каролiна.

Королевi вже вкрай набридла ця розмова, i вона вiдчайдушно блукала поглядом по залу, шукаючи привiд покинути компанiю герцога. Шандор же навпаки – дивився на неi замислено i багатозначно.

– Я вам заздрю. Вiд щирого серця заздрю, – раптом промовив вiн без звичноi улесливостi.

– Що ви маете на увазi, герцоге?

– Наш правитель – один з найкращих людей, котрих я зустрiчав.

– Ви правi, наш правитель – мудрий i справедливий. Але чому ви заздрите менi? Все королiвство може пишатись таким королем, – тактовно промовила Каролiна, сторожко оглядаючи спiврозмовника.

Голос герцога знову став солодким.

– Ви його дружина, ось, що важливо. Кожен в королiвствi щасливий жити за часiв правлiння Марека Закревського. Але нiхто не мае його любовi. Нiхто не дiлить з ним лiжка, не отримуе його нiжнi i люблячi дотики…

Герцог вiдверто поiдав очима королеву.

– Марек – винятковий чоловiк. Всi прекраснi риси, якi е у ньому як у правителi, е у ньому i як у зразковому чоловiковi, – тон Каролiни став крижаним.

Шандор замислено кивнув.

– До речi, якщо смiю взагалi питати, то дуже хотiлося б знати… як часто ви дiлите ложе?

Серце королеви похололо. Вона вже сильно пошкодувала, що взагалi розпочала розмову iз герцогом Руанським.

– Перепрошую, що ви маете на увазi?

– Знову ж таки, якщо смiю знати це: як часто Марек кохае вас?

Каролiна не знала як реагувати.

– Ви правi, вам не слiд цього знати, – врештi спромоглась вона на вiдповiдь.

– О, пробачте, я ще раз засвiдчую свою повагу вам, прекрасна королево, – поклонився герцог. – Просто дивуюсь я – i не тiльки я один – чому досi у такого прекрасного, щасливого подружжя немае дiтей.