Мій друг Франц Йосиф

Чесно кажучи, ми з вашим братом сподiваемося, що вам вiдома обстановка в мiстi й ви допоможете нам.

– Обстановка менi справдi вiдома, але не бiльше. Я так розумiю, що тобi хочеться дiзнатися, хто бажае смертi моему братовi.

– Це було б iдеально, – зiзнався я.

– Так от, готуйся почути неприемне. Багато хто.

Почуте мене здивувало.

– Як?

– Не вiриш? Тодi слухай. По-перше, русини. Або украiнцi, як тобi буде зручнiше. Вони мають усi пiдстави бути ображеними на мого брата.

– Чому? – запитав я.

– Пiд час кривавих подiй в Угорщинi сiм рокiв тому вони утворили свою Руську раду i не пiдтримали вимог угорцiв.

Зi свого боку, вони хотiли деяких реверансiв для себе, як-от вивчення iхньоi мови, щоб укази видавалися не лише нiмецькою, угорською i польською, але й украiнською. Спочатку мiй брат спробував виконати деякi з цих вимог, але потiм вiдступив i все управлiння цими землями вiддав у руки полякам. Агенор Голуховський довiв Руську раду до розпуску; помiж управителiв ти не знайдеш жодного русина, хоч у Лембергу iх не так вже й мало. Ясна рiч, у своiх бiдах вони звинувачують мого брата. По-друге, поляки.

Це мене здивувало.

– А чому вони? Ви ж самi казали, що пiсля розгрому бунтiвникiв вони найбiльше скористались, – мовив я.

– А iм цього виявилося замало! – запально сказав Карл Людвiг. – Їм здаеться, що навiть такi незначнi поступки, якi залишилися в украiнцiв, е серйозною загрозою для iхнього iснування, i вони вимагають вiд брата остаточно вирiшити галицьке питання. Звичайно, на користь полякiв.

Іншi варiанти навiть не обговорюються. По-трете, жиди.

– Жиди? – Менi здалося, що я не розчув. – А iм що не подобаеться?

– Та теж, що й русинам. Навiть бiльше.

– Що ви маете на увазi? – допитувався я.

– Пiсля полякiв у Лембергу вони другi за кiлькiстю. І жодного, я повторюю – жодного жида у магiстратi. І всi, я наголошую, групи захочуть попросити у мого брата аудiенцii, щоб випросити для себе поблажок i заодно очорнити iнших. А мiй вiнценосний брат, мiж iншим, приймае прохачiв сам.

Не довiряе нiкому. І за право бути прийнятим першими йтиме запекла боротьба, адже тим, хто удостоiться аудiенцii останнiм, сподiватися на позитивне розв’язання свого питання даремно.

Рiшення визрiло миттево.

– Менi потрiбен цей список, – швидко сказав я.

– Навiщо? – здивувався ерцгерцог.

– Хочу зустрiтися з представниками громад мiста. Як представник найсвiтлiшого цiсаря я повинен перевiрити, чи немае у прохачiв чогось забороненого.