Мій друг Франц Йосиф

Почувши таке, Карл Людвiг так i застиг iз пiднесеною до рота чашкою. Минуло декiлька довгих секунд, поки вiн опам’ятався i поставив чашку на столик. Ерцгерцог довго дивився на мене, вирiшуючи, чи не надумав я жартувати з ним, але жартувати я i не збирався, у чому мiй спiврозмовник переконався, прочитавши це на моему обличчi.

– Тому ваш брат, особливо нiкому не довiряючи, i вiдправив мене iнкогнiто перевiрити, наскiльки обгрунтованi такi пiдозри, – говорив я. – І по можливостi я маю зробити все, щоб вiдвести вiд вашого брата небезпеку.

– Звiдки такi вiдомостi? – зацiкавився вражений почутим Карл Людвiг.

– З Генерального штабу. У них своi джерела iнформацii. Сумнiватися у цьому причин немае.

Судячи з вигляду ерцгерцога, ця звiстка стала для нього неприемною несподiванкою. Вiн пiдiйшов до вiкна, довго дивився на вулицю. Не озираючись, запитав:

– Хто iще про це знае?

– Його цiсарська величнiсть, ви, я, мiнiстр-президент фон Буоль-Шауенштейн, який i попередив вашого брата, i той невiдомий, вiд кого отримали iнформацiю.

Можливо, iще один-два.

– Ти не говорив про це намiснику цiсаря Агенору Голуховському?

– Про це у Лембергу не вiдомо нiкому, – запевнив я.

– Чому?

– Бо нам вiдомо про приблизний час i приблизне мiсце, але нiчого не вiдомо про того, хто це зробить. Чим менше знатимуть про те, що знаемо ми, тим легше буде виявити, хто за цим усiм стоiть. Для пана Голуховського я прибув, щоб переконатися у тому, що вiн усе робить для зустрiчi найсвiтлiшого цiсаря.

На зустрiчi в ратушi я переконався, що i намiсник, i бургомiстр зробили все вiд них залежне. Урочистостi, охорона вiд натовпу, навiть вiйська готовi до малоймовiрних заворушень.

– Тож у чому проблема? – запитав Карл Людвiг.

– Тi, хто мае намiр здiйснити задумане, не будуть використовувати шляхи, очевиднi для охорони. Вони придумають щось iнше.

– Я так розумiю, Франц не вiдмовиться вiд вiдвiдин Лемберга.

– Ви правильно розумiете. Ваш брат не боiться небезпеки.

Карл Людвiг вiдiрвався вiд споглядання вiкна i повернувся до столика. Каву пити не став: любив гарячу, а вона вже почала вистигати.

– І що тобi вдалося дiзнатися? – поцiкавився вiн.

– За пiвдня? – перепитав я. – Ваша iмператорська величносте! Я лише встиг оговтатися вiд жахливоi дороги, годинку вiдпочити i вiдвiдати ратушу, де представив намiснику i бургомiстру своi повноваження. Та й то лише тi, про якi iм належить знати.