Мій друг Франц Йосиф

– Ви щось маете проти цього?

– Що ви! Але вважаю своiм обов’язком попередити вас, що Теофiл Людкович свого часу пiдтримував Головну Руську раду й особисто його голову Григорiя Яхимовича. Вам, далекiй вiд Галiцii людинi, може здатися, що ця обставина не е такою важливою, але смiю нагадати, що епископ Яхимович, хоч i вважався людиною, лояльною до Вiдня, тим не менше спричинився до так званоi «азбучноi вiйни», був проти справедливоi пропозицii деяких русинiв вiдмовитися вiд свого алфавiту i перейти на той, яким користуемося ми.

Крiм того, Теофiл Людкович пiдтримуе грошима «Зорю Галицьку».

Я вирiшив завершувати цю розмову.

– Те, що ви розповiли менi, пане бургомiстр, менi нове i багато чого я не знав, але рiч у тiм, що пана Людковича як хорошого спецiалiста менi персонально порекомендував Карл Людвiг. Якщо ви вважаете, що брат найсвiтлiшого цiсаря помиляеться, я можу сьогоднi ж розповiсти йому.

– О нi, що ви! Не треба! – поспiшно заперечив бургомiстр. – Якщо на пана Людковича вказав сам ерцгерцог, я не можу ставити пiд сумнiв це безперечно правильне рiшення.

Сподiваюся, ви не сприйняли моi слова нав’язливими?

– Зовсiм нi!

Я пiдвiвся, узяв тростину i надiв цилiндр.

– Але на майбутне прошу не вказувати менi, з ким, коли i для чого я маю зустрiчатися! – мовив я.

Поглянувши на бiдного спiтнiлого бургомiстра (сподiваюсь, лише вiд спеки), я закiнчив:

– До завтрашнього ранку прошу представити менi змiст петицiй, що iх громади мiста хочуть подати цiсарю.

Із цими словами я покинув ратушу.

Екiпаж уже чекав мене перед входом. Я зручно вмостився в каретi, вийняв з кишенi жилета годинник. Бреге[8 - Луi Франсуа Клеман Бреге – французький годинникар ХІХ столiття. Тут – кишеньковий годинник.] показував чверть на четверту. Ого, затримався значно довше, нiж сподiвався. Потрiбно поспiшити, а то не встигну привести себе до належного вигляду до прибуття Теофiла Людковича.

Його вiзиту я надавав виняткового значення…

Напевне, другим iменем Теофiла Людковича було Пунктуальнiсть, бо коли сурмач на недалекiй звiдси ратушi розтрубив про четверту годину дня, управитель Яблонський повiдомив мене про прибуття детектива.

На мое здивування, Теофiл Людкович прийшов у тому ж одязi, що i вчора. Своi думки я вирiшив тримати при собi. Зрештою, Лемберг – не Вiдень!

– Вдячний, пане Людкович, що ви прийняли мое запрошення, – привiтався я, зустрiвши детектива у вiтальнi, де вже чекав сервiрований стiл. – Сподiваюся, ви голоднi.