Мій друг Франц Йосиф

На мое здивування, гра Малгожати Серватки приемно вiдрiзнялася вiд учорашньоi, i я iз задоволенням смакував майбутню розмову.

Сьогоднi у ложi я був сам. Не вiдомо, чи Карл Людвiг був «у долi», чи просто Малгожата мала вiльний доступ до його ложi, але до закiнчення вистави мене нiхто не потривожив. Коли ж пiд традицiйнi крики «Браво!» опустилася завiса (до речi, вигуки сьогоднi рiзнилися вiд учорашнiх, були щирiшими, чи що), дверi позаду обережно вiдчинилися, i голос, що належав адмiнiстратору театру, повiдомив, що вiдома менi особа чекае на мене у себе у гримерцi.

Звичайно, сам я нiколи б не розiбрався у цьому лабiринтi переходiв i поворотiв, але невдовзi я вже стукав у потрiбнi дверi.

Малгожата Серватка уже встигла змiнити сценiчний одяг на вечiрнiй i, здавалося, чекала на мене. Я елегантно поцiлував iй руку, вручив квiти.

– Обережно, вони колючi! – поспiшив попередити я.

– Дякую, пане Рутецький! Ви такий шляхетний i чуйний! І такий розкiшний букет!

Вона пiднесла квiти до обличчя.

– Це лише скромний вияв мого захоплення вашою грою! – вiдповiв я.

Принаймнi цi слова я сказав щиро.

– Я вдячна, що ви вiдгукнулися на мого листа. Мушу признатися, «Ілюзiя життя» – моя творча невдача.

– Ви надто критичнi до себе, панi Малгожато!

– Анiскiльки! – заперечила вона.

– Смiю з вами не погодитись! У Вiднi я часто вiдвiдував театри, тож повiрте менi, що бачив вистави i хорошi, й поганi. Вашу гру я смiливо можу вiднести до перших.

Видно, мiй комплiмент припав до душi молодiй жiнцi, i вона широко посмiхнулася.

– Ви не проти мене провести, пане Рутецький? – запитала вона.

– Максимiлiан! – уточнив я. – Для вас просто Максимiлiан.

– Як я смiю? Я всього-на-всього провiнцiйна актриса, а ви друг найяснiшого цiсаря…

– Пусте, панi Малгожато! Тут можете бути спокiйнi. На вiдмiну вiд мене, його цiсарська величнiсть байдужий до мистецтва. Його бiльше цiкавлять географiчнi вiдкриття.

– Хiба на Землi iще лишилися нерозвiданi мiсця? – здивовано запитала Малгожата.

– Найсвiтлiший цiсар вiрить у це, i це мае бути правдою!

Ми покинули гримерку i знову якимсь лабiринтом вийшли на площу перед театром. Вона була заповнена народом i численними екiпажами. Я зауважив Конрада, що спокiйно спостерiгав метушню навколо себе.

– Моя карета у вашому повному розпорядженнi, – повiдомив я.

– Це даремно! – вiдповiла Малгожата. – Я живу недалеко звiдси.