Мій друг Франц Йосиф

На мое запитання Людкович вiдповiв:

– Пiсля того як доктор Торосевич провiв аналiз води у селi Трускавець (це на пiвдень звiдси, пiд Карпатами) i було виявлено, що води лiкують рiзнi хвороби, сюди почали прибувати на лiкування хворi.

– І допомагае? – поцiкавився я.

Для мене подiбнi слова стали новиною.

– Я, слава Богу, не потребую подiбних процедур, але знаю, що у Трускавцi вже побудували декiлька лазень. Окрiм лiтнiх панiв та панн, своi старi рани лiкують i колишнi вiйськовi.

– «Поручик лейб-гвардii Гренадерського Імператора Австрiйського полку Павло Михайлович Рюмiн», – прочитав я.

– Хоча б вiн, – згодився Людкович. – Замiсть того щоб iхати до Баден-Бадена, шановний поручик Рюмiн вирiшив полiкувати своi давнi рани, отриманi, судячи з усього, десь поблизу, у нас. І ближче, й, пiдозрюю, дешевше.

Я заглибився у читання. Передi мною стояло завдання серед цього довгого списку знайти того, хто прибув сюди не просто лiкувати занедбану простату чи розхитанi нерви, а спецiально приурочив свою появу до вiзиту цiсаря.

Зрештою, час, коли Франц Йосиф задумав проiнспектувати коронний край Галичину, збiгаеться з першим прiзвищем у списку. «Граф Ернст фон Гуттенберг з дружиною. Провiнцiя Бранденбург. 64 роки. Мета: вiдвiдини… гм… Трускавця». Гадаю, не буде помилкою, коли я виключу це поважне подружжя з цього списку. На жаль, це менi мало допоможе. Список iще довгий.

Пiсля того як Теофiл Людкович пiшов, пославшись на невiдкладнi справи, я заспiшив до ерцгерцога Карла Людвiга. У будинку на Нижнiх валах я його не застав.

Менi повiдомили, що сьогоднi iх iмператорська величнiсть зволили лишитися вдома. Довелося Конраду iхати на вулицю Липову, де на вiллi Скшиньських ось уже другий рiк проживав намiсник Галiцii.

Я зустрiв Карла Людвiга у вiтальнi. На нього напала хандра, тому вiн i вирiшив сьогоднi залишитися вдома.

– Розумiеш, Максимiлiане, набридло! – говорив вiн. – Набридло все: Голуховський, звичайно, хороший намiсник i мiй брат не помилився, поставивши його у королiвствi, але, мiй Боже, який вiн зануда! А однiею з умов того, що менi запропонують самостiйне намiсництво, було мое особисте зобов’язання, що я чогось у нього навчуся.

Мене навiть бали не радують! А на довершення до всього приiжджий франт зi столицi вiдбив i артистку.

Почути таке вiд ерцгерцога я точно не сподiвався, про що яскраво сказало мое обличчя. Побачивши таке, Карл Людвiг розсмiявся.

– Пусте, Максимiлiане! Не сприймай так близько до серця моi слова! – сказав вiн.