Мій друг Франц Йосиф

 – Я, звичайно, не знаю, який вiн професiонал, i, дай Боже, нiколи не дiзнаюся на собi, але вже той факт, що вiн русин, мае змусити вас, Максимiлiане, задуматися.

– Ви гадаете, що це може менi чимось зашкодити? – поцiкавився я. – Пробачте мою необiзнанiсть у мiсцевих порядках. Просто я ще не мав змоги оглянути мiсто.

– Я вас розумiю, Максимiлiане. Звiсно, завдання, яким ви маете честь займатися, забирае увесь ваш час, i, повiрте, менi незручно, що саме я його у вас вiдбираю.

– Не переймайтеся! Як кажуть у нас у Вiднi, «настав час насолодитися годиною».

Тим часом моя супутниця зупинилася.

– Ось тут я живу! – сказала Малгожата i показала на добротний будинок. – Як i говорила, це зовсiм недалеко.

– Це справдi прекрасний район! – мовив я. – Близько до театру.

– А також до цiеi противноi рiки!

Це мене здивувало, бо я уперше почув з уст мiстянина таке про Полтву.

– Перепрошую? Напевне чогось я не знаю, – сказав я.

– На щастя, зараз ви не чуете, але бувають такi днi, коли тут нiчим дихати.

А комарi…

Пiсля цих слiв молода жiнка скривилася i повела плечима.

Я поспiшив вiдкланятися.

– Чи можу я сподiватися, що ми iще зустрiнемося? – запитав я, цiлуючи бiлу руку Малгожати.

– Менi хотiлося б, щоб це сталося, – вiдповiла вона i зникла за дверима будинку.

Я почекав, коли поруч зупиниться екiпаж. Сiв у салон i скинув цилiндр. Настав час зiбратися з думками. І насамперед, звiдки актриса провiнцiйного театру дiзналася, що розмовляе з другом самого цiсаря? Те, що я не мiг нiде прохопитися, був упевнений.

Попри всю свою непередбачуванiсть, ерцгерцог Карл Людвiг також нiколи не хворiв на балакучiсть, особливо якщо це стосувалося безпеки старшого брата.

Було над чим подумати, а отже, i була потреба iще раз зустрiтися з панi Малгожатою.

VII

Назавтра зранку Теофiл Людкович поклав передi мною списаний аркуш.

Чесно признатися, мене вразив цей список. Я навiть не пiдозрював, що за такий короткий час кордони королiвства Галiцii i Лодомерii перетнуло так багато iноземцiв.

Упiймавши мiй здивований погляд, детектив поспiшив мене «заспокоiти»:

– Тут iще немае тих, хто прибув протягом останнього тижня. Списки просто ще в дорозi.

Я важко зiтхнув i вчитався у текст. Найбiльше тих, хто захотiв поближче познайомитися з цим коронним краем, прибуло з Пруссii, i були вони здебiльшого лiтнi люди. Судячи з прiзвищ, що повторювалися, це були подружжя.