Мій друг Франц Йосиф

Мiй друг Франц Йосиф

Петро Михайлович Лущик

Барви

Петро Лущик (нар. 1963 р.) – украiнський письменник, неодноразовий лауреат Мiжнародного лiтературного конкурсу «Коронацiя слова» (2004, 2014, 2015, 2017). Основною темою його творiв е украiнська iсторiя. Вже декiлька рокiв автор спiвпрацюе з видавництвом «Фолiо», де побачили свiт його книжки «Тамплiери короля Данила», «Ратники князя Лева», «Отроки княжича Юрiя», «Помiж двох орлiв», «Мушкет з лiлiею», «Настане день, закiнчиться вiйна…», «Манускрипт з минулого».

Живе i працюе у селi Сопошин Львiвськоi областi.

1855 рiк, самий розпал Кримськоi вiйни. Союзнi держави воюють з Росiею, проте молодому цiсарю Францу Йосифу І якимось чином удаеться зберiгати нейтралiтет. Та пiд час поiздки iмперiею вiн дiзнаеться, що у Львовi на нього готуеться замах. Хто бажае йому смертi? Союзнi держави чи Росiя? Чи, може, поляки з украiнцями?..

Щоб розв’язати це питання, до Львова прибувае столичний ловелас i дамський пiдлесник Максимiлiан Рутецький, який мае украiнське корiння.

Та чи вдасться йому розплутати складний клубок iнтриг, знайти замовникiв i врятувати Франца Йосифа?.. Про це читайте в новому романi Петра Лущика.

Петро Лущик

Мiй друг Франц Йосиф

Серiя «Барви» заснована у 2019 роцi

Художник-оформлювач М. С. Мендор

© П. М. Лущик, 2019

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

Пролог

Можливо, комусь може видатися дивним, чому саме тепер, напередоднi Великоi вiйни, котра ось-ось сколихне Європу, менi забаглося згадати цi подii шiстдесятирiчноi давнини.

Здавалося б, кому зараз яке дiло до того, що могло статися, але не сталося у такому вже далекому 1855 роцi. Аналiзуючи те, що вiдбуваеться навколо подiй у Сараевi, я щораз бiльше переконую себе у тому, що все, що довелося пережити менi, цiлком можна було повторити тепер, i не стояла б зараз iмперiя на порозi вiйни, про результат котроi можна лише здогадуватись. А те, що вiйна буде, знаю доконечно. Ще зранку мiй онук Максимiлiан, полковник Генерального штабу, повiдомив iнформацiю, що Сербiя вiдхилила ультиматум цiсаря i Вiдню нiчого не залишаеться, як оголосити Белграду вiйну.

Останнiми днями мене не покидае вiдчуття якогось дежав’ю. Тодi, майже шiстдесят рокiв тому, менi, ненавченому у дипломатii i рознiженому у вiденських салонах юнаковi, вдалося вiдвернути катастрофу, в котру, як от тепер, намагалися втягнути Австрiю сильнi свiту сього.