Ратники князя Лева

– Уже привiв, – вiдповiв Лев, зупинившись на березi рiчки Полтви.

Очерет, яким густо поросли береги рiчки, злегка гойдався вiд течii.

– Дивись, брате, ось тут я закладу за5мок, – урочисто повiдомив Лев.

Мстислав недовiрливо подивився на брата, потiм на вогку землю, затим обернувся на гору i лише тодi запитав:

– Чому саме тут? І чим тобi теперiшнiй не догодив?

– Ти добре почуваешся у мене? – поцiкавився Лев.

Молодший брат невизначено нахилив голову.

– А чому?

– Ти не образишся? – поцiкавився Мстислав, зовсiм так, як колись робив у дитинствi.

– Та кажи-бо!

– Ти вибач, але це постiйне завивання вiтру за стiною терпiти несила, – зiзнався князь луцький.

– І не тiльки тобi, – хутко пiдхопив його слова Лев. – Констанцiя ось узагалi у Перемишль переiхала, каже, що у неi голова болить вiд тутешнiх вiтрiв. А коли я остаточно переберуся сюди, нижнiй замок буде дуже доречним.

– Чому саме сюди?

– Львiв знаходиться в центрi нашоi землi, а це багато чого варте.

Мстислав, котрому вже набридло слухати подiбнi натяки, пiдiйшов до Лева впритул i прямо запитав:

– Брате, давай поговоримо вiдверто. Я розумiю твiй стан i подiляю твою стурбованiсть. Для мене ти завжди був взiрцем. Що ти робитимеш пiсля того, що дiзнався?

– Що ж, давай вiдверто, – згодився Лев. – Але не тiльки я, але й ти.

– Тобто?

– Кому потрiбна моя вiдповiдь? Шварновi чи дядьковi? Хто тебе прислав?

– Мене прислав Василько, але ти розумiеш, що брат твою вiдповiдь знатиме.

– Це я розумiю.

– Добре, що розумiеш. Твоi дii? Твiй стан я знаю i, повторюся, подiляю. Але дii – це iнше.

– Ти хочеш знати, чи не виступлю я проти Шварна? Можеш заспокоiти його: я пам’ятаю останнi слова батька. Сподiваюся, ти iх теж пам’ятаеш.

Нi, Мстислав не забув слова, якi на смертному одрi батько сказав iм трьом. Це сталося п’ять рокiв тому, i цей 6772 рiк вiд сотворiння свiту воiстину став визначальним. На весiллi власного сина вбили литовського князя Мiндовга разом з двома синами, залишивши наречену невтiшною вдовою; уже пiзнiше у Холм дiйшла чутка, що у далекому Хулагуiдi полiг темник Бурундай – суще прокляття Русi; повертаючись додому вiд нового хана Берке[4 - Берке (бл.

1205–1266) – п’ятий правитель Золотоi Орди.], у якомусь забутому селi помер володимирський князь Олександр Ярославич[5 - Олександр Ярославич (бл. 1220–1263) – Олександр Невський.