Ратники князя Лева

]; не без допомоги того ж Берке помер брат Олександра Андрiй – единий князь на сходi, кому у Холмi довiряли; а на руках трьох синiв помирав зовсiм незрячий король. Той удар, отриманий ним двадцять п’ять рокiв тому у битвi пiд Дорогочином, на старостi дав про себе знати. Данило став бачити щораз менше, а пiсля того як особисто вiддав розпорядження зруйнувати укрiплення, ослiп остаточно. Останнi слова батько сказав синам уже пiсля того, як назвав Шварна своiм наступником. Данило не зажадав вiд синiв клятви, не чекав вiд них обiцянки поважати один одного, просто говорив i просив прощення за невдалу спробу визволитися вiд опiки Сараю.

– Важко менi, сини, залишати вас самих, – говорив батько. – Дуже важко. Нiкого у нас немае. Лише ми. Для Сараю ми стали такими ж данниками, як iншi землi, Рим нас зрадив, Бела i Болеслав вiд нас вiдвернулися. Щоб узагалi не залишитися самотнiми, нам i потрiбна Литва. Це я кажу до тебе, Леве, щоб ти мене зрозумiв, чому не тебе, а Шварна я звеличив. Не тебе, а твого брата Воiшелк назвав своiм спiвправителем.

Для процвiтання землi Руськоi потрiбно, щоб саме Шварно став королем. Але мир на землi буде лише тодi, коли мир буде помiж вас, сини моi. Вiйна мiж вами – це смерть нашоi землi. Пам’ятайте про це!

– Я не забув, що говорив батько, – сказав Мстислав. – Але вiн звертався передовсiм до тебе. Я ж нiколи не претендував на верховенство. Вважай, я, брате, як Василько бiля Данила. Я пiдтримаю будь-кого з вас, але не виступлю нi проти кого.

– Через те й прислав тебе дядько сюди, – згодився Лев. – Можеш смiливо передати йому, що мене нiщо iнше так не турбуе, як прагнення побудувати ось на цьому мiсцi замок.

– А як до цього поставляться монголи?

– Мангу[6 - Менгу-Тимур – онук Батия, хан Золотоi Орди з 1266 року.], може, вже й забув, що вимагав вiд нас Берке. Зрештою, не мiсто я оточу муром. Лише свiй замок. Щось не сподобаеться Сараю – знесу. Та й не буде хан через таку дрiбницю починати новий похiд.

У нього своiх клопотiв вистачае.

Мстислав укотре здивувався обiзнаностi старшого брата й здатностi наперед передбачати своi дii i не забарився похвалити Лева.

– Дрiбницi, – вiдмахнувся той. – Ми не единi, хто не дае iм спокiйно спати у Сараi. Ну, хiба що Переславль-Залеський, там, де наш Кирило осiв, не турбуе Мангу. Але iншi не такi поступливi! Тож не переживаю. В разi чого – вiдбудуся чимось. Ось Тустань стоiть – i нiчого Сарай зробити не може.