Ратники князя Лева

Коли ж пiдвелися з-за столу, обидва були задоволенi зустрiччю: абу Джафар отримав дозвiл торгувати сукном та iншими товарами у Львовi й охоронну грамоту на безперешкодне пересування володiннями, а Лев дiзнався вiд купця багато корисного.

Залишившись сам, князь розгорнув послання Ногая. Вiн не хотiв показати арабу, що вiльно володiе мовою монголiв; завжди залишав собi шанс на несподiванку. Зараз же, вчитуючись в монгольськi закарлючки, князь зрозумiв, що Джафар здебiльшого правильно оцiнив обстановку, яка панувала в Ордi.

Лев уже давно приглядався до нового темника, який невiдь-звiдки об’явився на його пiвденних кордонах. Гадав – вiн кращий чи гiрший вiд Бурундая? І слова араба, i послання Ногая давали руському князю шанс здiйснити давно задумане iще батьком. Але для цього не треба завчасно нiкого стривожити: нi монголiв, нi дядька, нi братiв.

Виявилося, що Львiв став останнiм мiстом у довгому списку подiбних зупинок арабського каравану. Спрагла до дивовижних товарiв мiсцева знать миттю розкупила все виставлене на продаж, i вже через декiлька днiв Джафар констатував, що продавати бiльше нiчого, про що i не забарився повiдомити князя.

Бiльше його у Львовi нiщо не тримало. Лев лише поцiкавився, куди проляже дорога шановного Джафара.

– Наша дорога прямуе до рiдних земель, – повiдомив купець. – Ось уже скоро два роки, як я не бачив свого сина. А вчити його суннам мае батько.

– Твiй шлях проляже через володiння Ногая?

– Так, я повертатимусь через Вiзантiю, – пiдтвердив Джафар.

 – Тамтешнiй правитель Михайло колись знав мого батька, тому, гадаю, проблем не матиму. А Ногай просив мене на зворотному шляху завiтати до нього. Зовсiм недавно вiн прийняв iстинну вiру, i тепер вiн – Ногай Гайса Іса Кутар Татар.

– А Менгу-Тимур? – поцiкавився Лев.

– Вiн язичник. І це ще одна причина опали Ногая. Як новонавернений, вiн, природно, цiкавився вiрою, яку прийняв. Менi приемно, що для цього вiн обрав мене.

– Бажаю тобi успiху у цiй благороднiй справi. Чому я питаю про твiй шлях… Я хочу написати хановi вiдповiдь.

Хочу попрохати шановного Джафара передати ii.

– Це для мене велика честь! – зiзнався купець. – Нехай князь буде спокiйний: вiдповiдь я доставлю.

– Я не сумнiваюся у цьому. Гадаю, до твого вiд’iзду ми iще зустрiнемось, i я передам листа.

– Ми вирушимо у зворотну путь пiслязавтра, – мовив Джафар. – Але, князю, дозволь тобi нагадати.

– Я слухаю.

– Єдиний шлях, який веде на пiвдень, лежить повз одну фортецю.