Ратники князя Лева

Ратники князя Лева

Петро Михайлович Лущик

Читай про Львiв!

Петро Лущик народився 1963 року на Львiвщинi. Пiсля закiнчення фiзичного факультету Львiвського унiверситету iм. Івана Франка незмiнно працюе вчителем. Лауреат лiтературного конкурсу «Коронацiя слова», автор романiв: «Полювання на дрохв», «Тамплiери короля Данила» та «Настане день, закiнчиться вiйна…» (останнi два вийшли друком у видавництвi «Фолiо»).

Минуло дванадцять рокiв вiд подiй, описаних у романi «Тамплiери короля Данила». Сподiвання Данила Галицького на допомогу Риму у його боротьбi iз Золотою Ордою не справдилися.

На землю Руську знову прийшли монголи. Король Данило помер, так i не виконавши своеi мiсii. Те, чого не вдалося батьковi, намагаеться здiйснити його син Лев. І саме тодi до Львова знову повертаються хрестоносцi. Але цього разу – не допомагати…

Петро Лущик

Ратники князя Лева

© П. М. Лущик, 2016

© В. М. Карасик, художне оформлення, 2016

I

Цього року весна прийшла несподiвано, якось одразу вибухнула розмаем, неначе природа хотiла скомпенсувати людям холод, що докучав iм iще з грудня[1 - Грудень – на Русi листопад.

]. За якихось десять днiв там, де ще недавно стояли голi промерзлi дерева, з’явилися першi бруньки, що майже одразу розпустилися буйною зеленню.

Коли ж, здавалося б, те, що мае цвiсти, зацвiте першими квiтами, на початку луковця[2 - Луковець – квiтень мiсяць.] природа, немов злякавшись своеi смiливостi, якось застигла, надовго залишивши все без змiн: iз рясною зеленню, iз пуп’янками, але без цвiтiння.

Звичайно, подiбна ситуацiя для смердiв, бояр i навiть князiв хвилювала лише з суто практичного боку. Всi чекали, поки земля вбере у себе воду, що утворилася iз заметiв та кучугур снiгу, але й тут у кожного був свiй iнтерес: смерди чекали на початок польових робiт, князi й бояри – на можливiсть вибратися нарештi зi своiх мiст, де провели всю зиму.

Князь галицький, холмський, дорогочинський, володар Чорноi Русi, спiвправитель Князiвства Литовського Шварно Данилович найменше думав про те, щоб покинути столицю.

Холм його повнiстю задовольняв, i князь остаточно полюбив засноване батьком мiсто. Хоча офiцiально не Холм, а Богом забутий Новогрудок вважався його резиденцiею, Шварно Данилович там майже не бував. Лише вряди-годи, щоб прийняти вiзитерiв вiд Переславля-Залеського, куди ось уже чотирнадцять рокiв перебрався ображений на Данила митрополит Кирило, чи зустрiти посольство iз Сараю.