Тамплієри короля Данила

Але замiсть того, щоб допомагати йому у боротьбi з Данилом, тевтонцi поспiшили розсипатися по нашiй землi, маючи твердий намiр там залишитися. Тому мiй батько i помирився з Данилом.

– Даниiл, – перебив його Інокентiй. – Щось дуже часто сьогоднi я чую це iм’я. Чи не дивно це?

– Гадаю, ви ще бiльше здивуетесь, Ваша Святосте, коли скажу, що тут я лише через одну причину: мене до вас прислав особисто руський князь Данило Романович.

Почуте збентежило римського епископа. Вiн недовiрливо подивився на спокiйне обличчя юнака i зрозумiв, що той не жартуе.

– Даниiл? – перепитав вiн. – А яке ви маете до нього вiдношення?

– Мою сестру батько вiддав у жони синовi руського князя, i я особисто вiдвiз ii у столицю Холм.

– Продовжуйте! – заохотив заiнтригований Папа.

– Знаючи, що Мiндовг висилае у Рим посольство, Данило написав вам послання i попросив мене передати його вам особисто в руки. Саме тому така пересторога щодо нашоi розмови. Князь не хотiв, щоб про його послання дiзналися чужi вуха.

– І ви згодилися? – здивувався Інокентiй. – Як я розумiю, Даниiл не е нi вашим родичем, нi, тим бiльше, вашим сеньйором. Тодi чому ви згодилися на цю небезпечну мiсiю?

– Ви питаете, чому я пiдтримую не батька, а його колишнього ворога? Та тому, що вважаю дii Мiндовга неправильними, навiть згубними для мого народу.

– А Даниiл?

– Руський князь встановив на своiх землях порядок. Я впевнений, що князь Данило таке ж зробить i у нас.

– Даниiл – ваш iдеал?

– Я не думаю, що у цьому свiтi е щось iдеальне, – вiдповiв Воiшелк.

– То ви грецькоi вiри?

– Нi.

– Тодi нашоi?

– Нi. Я не хрещений.

Це ще бiльше здивувало Інокентiя.

– Так, незбагненнi шляхи Господнi, – сказав вiн. – Послання у вас?

Замiсть вiдповiдi Воiшелк вийняв з-пiд поли пергамент, скрiплений печаткою на шнурку, i подав папi. Той з цiкавiстю розглянув зображення на печатцi, звичним рухом розламав сургуч. Залишивши Воiшелка без уваги, Інокентiй заглибився у читання адресованого йому послання.

Вiн не мiг не вiдзначити вишуканий стиль написаного калiграфiчним почерком листа. Латина далекого писця була бездоганною. Інокентiй не знайшов жодноi помилки. Зрештою, не до правопису зараз. Руський князь повiдомляв римського епископа про те, що заради великоi мети – визволення руських земель вiд золотоординського iга – вiн згоден прийняти вiд Інокентiя корону i вiддати себе разом з усiма пiдданими пiд опiку римського престолу.