Тамплієри короля Данила

Папськi вiйська поки що не втручалися у хiд подiй, але були напоготовi; агенти Інокентiя розчинилися у натовпi, вишукували зачинщикiв, бунтарiв ловили, саджали у темницi, але iх не меншало. Вiдчувалося, що усiма подiями у мiстi керуе якась невидима вмiла рука. Що це була рука Манфреда – у цьому нiхто не сумнiвався, але довести Папа нiчого не мiг.

Ось у такiй обстановцi вже пiд вечiр вiн знову зустрiвся у монсеньйором. За вiкнами трiщав лютий мороз, який прийшов на змiну вчорашньому снiгопаду.

Продовжуючи вчорашню розмову, неначе i не було перерви, Папа сказав:

– Послання Даниiла, хоч i довгоочiкуване, все ж поставило нас у непевне становище. Найкраще було б, звичайно, вiдправити до Рутенii християнське воiнство, коронувати князя i одразу пiти на Батия. Ви розумiете, що ми матимемо з цього?

– Так, це було б найбiльшою подiею пiсля визволення Святоi Землi вiд сарацинiв, – згодився декан.

– Бiльшою, монсеньйоре. Незрiвнянно бiльшою. І на вiдмiну вiд Святоi Землi, Рутенii ми не втратили б. Але… – Папа зiтхнув. – Це лише мрii, якi, дай Бог, колись, може, здiйсняться.

– Чому?

– Ви забули, що майже усi рицарi зараз або сидять у темницях Айбека, або чекають в Палестинi невiдомо чого разом з цим недоумком Людовиком, або, стомленi походом, зализують рани у себе в замках. Тому нинi говорити про будь-який похiд проти Орди передчасно.

– Тодi що ж, не будемо зараз вiдповiдати на послання Даниiла? – запитав декан.

– А якщо князь знову передумае? Нi, ми не можемо чекати наступного разу. Невiдомо, чи вiн наступить.

– Але i допомогти не можемо.

– А навiщо? Даниiл згоден прийняти корону i очолити похiд проти монголiв. Ми так i зробимо. Коронуемо князя, а на похiд потрiбен час, щоб приготуватися. Для нас головне – повернути Рутенiю у лоно Риму.

Кардинал Рiнальдо Контi кивнув головою, повнiстю погоджуючись зi словами епископа.

– Тому я хочу, щоб ви продумали усi деталi цiеi справи.

– Слухаю.

– Скiльки вам потрiбно часу на це?

– Щоб детально розiбратися з ситуацiею, продумати усi можливi несподiванки, дайте менi десять днiв.

– Тиждень, – швидко вiдповiв Інокентiй. – Не забувайте, що нам ще потрiбно знайти надiйних людей.

На Рим опускалася ще одна нiч.