Тамплієри короля Данила

III

Хитавиця на морi не припинялася протягом усiеi подорожi, тому Великий магiстр, донесхочу наблювавшись, проклинав ту годину, коли вирiшив добиратися до Риму водним шляхом, а не сушею. Особливо важкими були останнi днi, коли, здавалося, всерединi не залишилося нiчого, а морська хвороба не вiдступала. Не дивно, що бiльшу половину шляху Великий магiстр ордену бiдних рицарiв Христа i храму Соломона Рено де Вiш’е провiв бiля борту галери, не зважаючи на холодну погоду з ii штормами i майже невмовкаючим завиванням вiтру.

Це була вже лiтня людина, яка усвiдомлювала усю вiдповiдальнiсть, покладену на неi.

Одягнутий Великий магiстр був у традицiйний для ордену одяг. На теплу зимову куртку, так званий гаубергеон, надiта довга до колiн кольчуга, сплетена з невеликих залiзних кiлець. Кольчуга покривала i голову, але тепер, поза боем, каптур звисав на спину. Таким чином гаубергеон захищав тiло i вiд холоду, i вiд поранення гострими кiльцями кольчуги. Поверх кольчуги була дещо коротша за неi лляна бiла сутана, пiдперезана такого ж кольору поясом.

На плечi був накинутий бiлий плащ. На грудях сутани i на лiвому плечi плаща видiлявся криваво-червоний рiвностороннiй восьмиконечний хрест.

Ноги Великого Магiстра були захищенi шкiряними чоботами.

До пояса крiпився довгий дворучний меч.

Зовсiм недавно, лише три роки тому, маршал ордену Рено де Вiш’е став Великим магiстром. Це сталося пiсля того, як пiд час битви поблизу Дiмiетти, через бездарнiсть короля Людовика i зраду Фрiдрiха, загинув його попередник Гiйом де Соннак.

Мало того, що братiв звинуватили у зрадi, вiн ще змушений був вiддати iз скарбницi ордену 30 тисяч лiврiв на викуп цього нездари. Але життя – надто непередбачувана рiч, тому, забувши усi попереднi образи, заховавши гординю – найперший смертний грiх – у найдальшi лабiринти пам’ятi, Великий магiстр був з королем франкiв навiть пiсля того, коли той вирiшив залишитися у Святiй Землi на невизначений термiн. Безглуздiсть цього рiшення була очевидною, але тим не менше де Вiш’е тримався короля до кiнця. Коли ж навiть Людовик зрозумiв, що справа програна i на сьомому хрестовому походi можна ставити хрест, вiн вiдправив Великого магiстра Рено де Вiш’е повiдомити цю неприемну новину Римському Папi.

Як здавалося Рено де Вiш’е, за мiсяць подорожi у нього зовсiм не залишилося нутрощiв.

За спиною Великого магiстра почулися кроки, за якими вiн упiзнав маршала Гуго де Жюя.

– Мессiр! Ми входимо у гирло Тибру, – повiдомив вiн.