Тамплієри короля Данила

– Ви подумали, хто може виконати цю мiсiю? – запитав Папа Інокентiй.

– Брат домiнiканець Олексiй.

– Чому саме вiн?

– Брат Олексiй особисто знайомий з Даниiлом, знае обстановку в Рутенii, адже вже був легатом Вашоi Святостi. Вiн декiлька рокiв перебував поблизу князя, знае його звички й уподобання.

– Ви забули, що у свiй час брата Олексiя Даниiл прогнав вiд себе. Це було. Для руського князя брат Олексiй – людина, яка не змогла його переконати у своiй правотi. Те, що Даниiл цього не прагнув, зараз не береться до уваги.

А тепер уявiть, що до князя знову з’являеться Олексiй. Що вiн подумае про мене? Та лише те, що я не цiную його. Нi, Олексiя Геселона треба кимось замiнити. Далi?

– Для того, щоб князь вiдчув, що ми ставимося до його коронацii з усiею серйознiстю, потрiбна вiдповiдна корона, – сказав кардинал.

– Ви викликали ювелiра?

– Вiн чекае.

– Покличте його.

Рiнальдо Контi пiдiйшов до бiчних дверей, прочинив iх. В кабiнет увiйшов особистий ювелiр римського епископа.

Це був середнього вiку i зросту худий чоловiк з рiдким волоссям на головi i бородi. Вiн пiдiйшов до Інокентiя i поцiлував простягнуту руку.

– От що, Джузеппе! – сказав Папа. – Я хочу, щоб ви виконали для мене термiнову роботу.

– Я весь увага, Ваша Святiсть! – пролепетав ювелiр.

– Я хочу, щоб ви виготовили королiвську корону.

– Так, Ваша Святiсть. Можу я знати, кому вона призначена?

– Навiщо? – запитав Папа.

– Щоб знати смаки цього достойного мужа.

– Нi, цього вам знати не обов’язково.

А щодо вигляду – то бажаю, щоб вона нагадувала тiару, яку ви виготовили для мене. Але тiльки нагадувала.

– Так, Ваша Святiсть, – вклонився ювелiр. – Який термiн ви менi даете?

– Десять днiв.

– Але Ваша Святiсть! – злякано вiдсахнувся Джузеппе. – Цей термiн нереальний. За декаду просто неможливо виконати таку роботу!

– Джузеппе, ви хочете, щоб я у вас розчарувався? – хитро запитав Інокентiй IV. – Чи, може, ви бажаете вiддати це замовлення комусь iншому?

Це був заборонений прийом, але вiн спрацював безпомилково.

– Так, Ваша Святiсть! Пробачте, я погарячкував.

– Ідiть i одразу приступайте до роботи. Необхiдними матерiалами вас забезпечать.

Пiсля цих слiв Папа Інокентiй IV подав ювелiру руку для цiлування, провiв поглядом до дверей i лише опiсля звернувся до декана.

– Тепер найголовнiше – супровiд. До Рутенii неблизька дорога. Голоднi вовки i розбiйники, як говорили литвини.