Тамплієри короля Данила

 – Прошу вас, покваптесь!

Для такого знехтування правилами статуту, що дозволив собi цей слуга, повиннi бути серйознi причини, отож командор поцiкавився:

– Що сталося, Джованнi?

– Поспiшайте! Може, ще встигнете. Мiй пан Бомон добивае власника судна, – пролепетав зброеносець i додав ще раз: – Поспiшайте!

Гiйом де Пардо пришпорив коня i поскакав по замерзлiй землi туди, куди показував Джованнi i звiдки чулися крики.

Картина, що вiдкрилася перед зором тамплiерiв, переконала Гiйома, що служка мав серйознi пiдстави занепокоiтись.

До стiни будинку притулився миршавий в’юнкий чоловiчок, у якому всi упiзнали хазяiна орендованого судна, а перед ним стояв громило Бомон i напирав на нього. У руках тамплiера блиснуло лезо меча. Його гострий кiнець торкався горлянки нещасного.

Поруч стояв Фунье i спокiйно, неначе не вiдбувалося нiчого незвичайного, спостерiгав за тим, що вiдбувалося.

– Що сталося, Едуарде? – поцiкавився де Пардо.

Побачивши командора, бiдолашний хазяiн смикнувся до нього, але вiстря меча глибше увiйшло у шкiру.

З’явилася кров.

– Сiр! Врятуйте мене! – благав вiн.

– Едуарде, прошу пояснити! – наполягав командор.

– Це порiддя диявола вночi вiдправив до Генуi корабель, яким ми мали переправитися через протоку! – гаркнув англiець. – Та за таке я намотаю твоi кишки на шию i заставлю з’iсти власну печiнку!

Видно, попередне спiлкування з розлюченим тамплiером було дуже емоцiйним, бо сицилiець повiрив одразу.

– Пане, пощадiть мене! – благав вiн, все ще пориваючись до де Пардо.

– Хто тобi наказав вивести судно з порту? – запитав Гiйом, вже зрозумiвши, що з переправою через протоку доведеться зачекати.

– Нiхто, – пролепетав власник судна. – Це я винен. Нечистий поплутав. – Вiн спробував перехреститися, але цьому завадив меч Бомона. – Пробачте, але все це клятi грошi. Як тiльки ви вчора вiд’iхали, у порт увiйшло генуезьке судно, що прямувало з Кiпру. З його вигляду було видно, що воно натерпiлося у морськiй подорожi i далi не попливе.

До мене пiдiйшов купець i сказав, що йому конче потрiбно вiдправити схiднi прянощi до Генуi. Пане, скажiть цьому достойному рицарю, щоб вiн забрав свого меча. Я дуже боюся, що вiн не стримае свого гнiву.

– І правильно робиш, що боiшся! – проревiв Бомон.

– Едуарде! – звернувся до Бомона командор. – Забери меча.

Англiець знехотя опустив меч.

– Що було далi? – запитав де Пардо. – Повiр, нам просто кортить дослухати твою розповiдь до кiнця.